У мого чоловіка є молодша сестра. Ну як молодша, у них різниця в рік, тому можна вважати, що вони однолітки. Але, за розповідями чоловіка, вона завжди себе вважала найменшою й улюбленицею. Все б нічого, але його батьки теж так вважають.
Чоловікові з самого дитинства говорили, що він несе відповідальність за молодшу сестру і повинен завжди їй допомагати. У той час як сестра ніколи не думала ні про майбутнє, ні про життєві негаразди. Завжди все вирішувалося за неї. Батьки опікали її до такої міри, що виросла вона, мов квітка у теплиці.
Чоловік закінчив університет, роботу знайшов престижну сім’ю утримує, і батькам допомагає. Зате його сестра відразу після випуску подарувала батькам онука. Без освіти і роботи і без чоловіка.
Зараз, коли мій чоловік пішов на солідне підвищення, вона, дізнавшись це, вирішила, що брат повинен утримувати їх з дитиною повністю. Мало того, що звільнилася з роботи, так ще й не намагається шукати нову! А у неї дитина в школі вчиться і, в будь-якому випадку, присутні щоденні додаткові витрати.
Але, незважаючи на всю ситуацію, що склалася, сестриця не збирається сама вирішувати свої негаразди. А запити у неї немаленькі. Щомісяця відвідує салони краси, деякі навіть кілька разів на місяць. Харчуватися вона повинна тільки по вищому розряду. І нічого, що сама на все це заробити не в змозі! Є ж старший брат, який просто повинен допомогти їй в таку скрутну хвилину!
Ви знаєте, у мене від такої поведінки просто слів немає. З чоловіком постійно про це говорю. Він і розуміє всю абсурдність цієї ситуації, але не може чинити інакше. Його так виховали, що він всім повинен і без міри. Зате йому ніхто нічого не винен! Будь-хто може пити з нього соки, а допомогти йому – не потрібно. Адже він молодець і сам впорається! Тільки не можна так недбало ставитися до рідних людей!
У нас теж підростають діти. І я хочу забезпечити їм підтримку і опору на майбутнє. Чому ніхто з рідних чоловіка не замислюється про це? Адже всім відомо, як дорого зараз гарне навчання. Сподіватися нам з чоловіком ні на кого. Так чому ж тоді всі навколо сподіваються на нього ?! Чому вважається нормальним, ходити до нас з простягненою рукою?
Вирішила раз і назавжди припинити це – заявила родичам при нагоді, що закриваю годівницю і віднині отримуватимуть подарунки лиш на свята. Три чотири тисячі на салон, або нову сукню у нас ніхто тепер не зможе “позичити”. Ой, що тут почалось! Чого мені тільки не бажали. Але нічого, хай краще я буду усім не така а наші гроші цілими, ніж оці щоденні позички без віддачі і дякую. А спробуй не дай? Так посипляться дзвінки звідусіль.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.
