Марта з Ганною дружили ще з дитинства, бо ж були однолітками, жили по-сусідству. Їх матері теж були нерозлучними подругами, тому жили, як одна сім’я, допомагали одна одній і на городі, і по господарству, залишали доньок, коли треба було відлучитися з дому. Мартусю з Ганнусею називали нерозлийводою.
До пізнього вечора вони бували разом. Шили лялькам одяганки, малювали, підмітали подвір’я на обох обійстях, гралися у хованки. Одного разу Ганя вирішила сховатися на дерево, що росло біля криниці. Гілляка обламалася, і дівчинка впала на дашок криниці, сильно пошкодивши ніжку. На дитячий лемент вибігла перелякана мати.
За матеріалами – “Наш День”.
Лікування Ганнусі було тривалим, але не все вирішилось добре – одна ніжка стала коротша. Серце матері краялося за дитиною, яка виростала справжньою красунею: великі карі очі під щіточкою густих довгих вій, лляне кучеряве волоссячко, а от ніжка… Ганнусі призначили групу, однак недуга не заважала дівчинці вчитися на «відмінно», бути активісткою у школі. Мала чудове сопрано, тому брала участь у найрізноманітніших конкурсах, звідки поверталася з почесним першим місцем. Скрізь і всюди була з нею Марта. Допоки вони подорослішали, і Марта уже з іншими дівчатами стала ходити до клубу на танці, бо Ганя навідріз відмовлялася іти разом з нею. Її нога… Марта розраджувала подругу, мовляв, тепер у моді повільні танці, які будуть їй під силу, але переконати Ганну не вдавалося…
Ганя заочно закінчила бухгалтерський факультет, стала працювати у сільській раді, а Марта, яка була неохоча до науки, далі вчитися не забажала. Влаштувалася на роботу нянечкою у дитсадок, вийшла заміж за вродливого хлопця Степана, який працював там завгоспом. Ганя раділа за подругу, однак з часом у ній часто стало боротися друге «я»: чому Степан, який давно приглянувся їй, не став її, Ганни, долею? Потім картала себе за такі думки. Їй слід змиритися. Сімейне щастя – не для неї, бо кому потрібна така. Яка свекруха захоче таку невістку?
Після того, як не стало батьків Ганна збагнула – нічого страшнішого в житті нема від самотності.
– А ти – не соромся. Заходь до нас, як колись. Степан не буде проти. Він дуже добрий у мене, – якось мовила Марта.
Ганна знову зачастила до сусідки. Їй хотілося бачити Степана, милуватися його вродою, спритними рухами. Марта не була проти, якщо Ганні треба було щось допомогти. Сама відправляла чоловіка до неї. На обійсті ж завжди потрібна чоловіча рука.
Якось у Марти раптово взявся жар. На ранок Степан викликав «швидку», і Марту відвезли у стаціонар.
Степан повернувся з райцентру понурий. Зайшов до Ганни.
– Це ті мішки усе наробили, коли на річку прати їх понесла. Просив, благав – надворі криниця, підливатиму теплу воду – пери, скільки хочеш. Не послухала. Ні, на річці їй ліпше. А надворі ж холодно, вранці вже приморозки видзвонюють, – мовив крізь сльози.
Ганні вмить щось занило, вона ніколи не бачила, як плачуть чоловіки. Вона витерла рушником мокре Степанове обличчя і несподівано для себе самої – поцілувала кучеряву голову.
– Усе буде добре, Степанку, – лагідно мовила і враз стрепенулася: як вона могла таке зробити?
– Вибач, Степанку, я не хотіла… Вірніше, хотіла, бо жаль тебе, розумієш?
Степан не відповів, зірвався зі стільця і, відповів Ганні взаємністю.
Доки Марта була у стаціонарі, Степан щовечора спішив до Ганни. Його вабила ця миловидна, красива жінка, і він ніяк не міг збагнути, чому вона так і не вийшла заміж. Її вада не заважала їй тримати невеличку господарку, поратися на городі й у квітнику. Одного дня у Степановій голові спалахнула думка, якої злякався сам: уже десять літ минуло, як він одружився з Мартою, а вона так і не подарувала йому дитину, тож може Ганя погодиться втішити його нащадком?
Ганна не чекала такої пропозиції. Розплакалася, віднікувалася, але не змогла відірвати від себе його теплі руки, які понесли її, мов пір’їнку, на білосніжне ложе… Коли збагнула, що при надії, не знала, що має чинити.
– Не хвилюйся, а я поїду на заробітки, в Крим, на будову, колись вже побував там. Зароблю грошей і заберу тебе з дитиною до себе. Марті нічого казати не будемо, – сказав Степан, зрадівши гарній новині.
Марта не хотіла відпускати чоловіка на заробітки.
– Не одну ж тебе залишаю, Ганя поруч. Вона ні в чому тобі не відмовить, – Степан був категоричним.
Марта погідливо кивала головою, а сама заливалася слізьми. Коли цікавий стан Гані став помітний, здогадка запекла Марті:
– Скажи, це – Степан?
Ганна заперечила, вигадувала про якийсь роман на роботі, але Марта відчувала: Ганна каже неправду.
Ганя ж часто отримувала листи від Степана. За мовчання щедро платила листоноші. Він писав, що думає лише про неї і їх маля, що дуже щасливий, бо тепер має для кого жити. Ще трішки – і він забере її.
Та одного дня листоноша обминула її дім і, сумно глянувши на Ганну, що саме поралася на квітнику, зайшла на подвір’я Марти. За мить лемент Марти розлетівся селом: телеграма, яку принесла листоноша, сповістила новину: Степана не стало. Наче не своїми ногами, прибігла до Ганни Марта, стала розціловувати Ганну, котра теж ніби закам’яніла.
– Нашого Степана більше нема! Чуєш, Ганю? Навіть маленького горбика його не буде, – безутішно повторювала Марта.
Ганна не хотіла вірити, що Степана більше нема. Може, Степан навмисне щось придумав, і скоро їй надійде лист від нього, в якому він напише, де і коли зустрічатиме її.
Одного ранку після безсонної ночі Ганна не могла встати з ліжка. Ноги були наче ватяні. Марта викликала «швидку», коли почула прохання сусідки. Дівчинка з’явилася, але врятувати її не вдалося. І Ганна, яку ще залишили у стаціонарі, попросила Марту попрощатися з її дитям по-християнськи. Зробити все, як треба.
– Ти була права. Це Степанова донька. Але нема нам кого тепер ділити. Правда, Мартусю? – сумно мовила Ганна.
Он як! У той час, коли Марта перебувала на півдорозі до Господа, Ганна гуляла з її чоловіком! Тим, кого вона безмежно кохала, і донині гірко оплакує. Десь у глибині душі в Марти з’явилася злість до цієї дитинки. Не буде у неї горбика! Нема її у Степана, то і в неї – не буде. І місцем останнього спочинку став куточок наприкінці межі, між її і Ганни обійстям, де ніхто нічого не садив. Той шмат землі просто пустував, зарісши травою.
Ганні ж сказала, що через переживання забула, де те місце. Ходить, як у тумані, геть усе з голови вилітає, на кожному кроці бачить Степана.
Ганна щодня ходила шукати горбик свіжої землі серед інших. Якось повернулася в сльозах:
– Я знайшла. Уже хрест замовила. Квіточок насаджу.
Марта зблідла від почутого, стала разом з Ганною ходити на те місце.
Так збігло уже багато років. Чи є хтось у тому місці, яке Ганна доглядає, Марта не знала, ніхто, окрім них, туди не приходив. А от цьогоріч на тому клаптику, де й справді спочивала дитинка, виросла вишенька. І знову нагадала Марті про її гріх. Може саме через цей гріх Марта так і не спізнала більше сімейного щастя? До Ганни ж пристав кілька років тому один удівець. Допомагає їй у всьому, разом до церкви ходять, донька його з онуками до них навідується. Шанобливо ставиться до неї, подарунки привозить. Ганна й собі сумку з домашніми продуктами їй приготує. Усе, як у гарній родині.
– Ти чула, Марто, про той вірус, що покотився світом, косить людей, мов траву? Люди грішні стали, Господа не бояться. І це – кара небесна, аби люди покаялися, – недавно сказала Ганна.
І цими словами тривожила Мартину душу. А нині уже зовсім важко стало, коли принесла жменьку дорогих цукерок, які донька її чоловіка привезла, і мовила:
– Восени пересадимо ту вишеньку ближче до подвір’я, щоб і тобі, і нам ягоди були.
– Не треба! Колись я тобі усе розповім.
– Ти, бува, не занедужала, Марто? – не могла нічого збагнути Ганна. Змусила лягти її у ліжко.
Марта втовкмачила собі у голову, що це – не вишенька, це донечка Степана і Ганни перекинулася у деревце і вдяглася у білосніжне весільне вбрання. Це – таки справді знак від Бога, і вона більше відтягувати не буде: увечері покличе до себе Ганну і виллє перед нею свою тяжку сповідь, аби простила її. А поки що тихенько встане з ліжка, приклякне на коліна і вимолюватиме прощення перед образами. Вона упевнена: Господь милосердний, і він має її почути.
Автор – Марія МАЛІЦЬКА.
Фото – ілюстративне.
Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook.
