– Я 18 років прожила в мурашнику. Я хочу окремий будинок, машину. Не хочу “жигулі” замість авто. Прощай, і не дзвони мені. І ось ще що. Візьми своє дешеве кільце, подаруєш його якійсь іншій, менш розумній. Або краще продай. А то, напевно, всю зарплату витратив на це убозтво
– Міша, ти хороший, добрий, милий. Але, розумієш. Я не зможу з тобою бути.
– Чому?
– Зрозумій. Я молода, красива. У мене великі плани на життя. Мені потрібен чоловік, який зможе мене забезпечити. А що можеш мені дати ти? Жити в хрущівці з батьками?
– Так, мені ж обіцяли на роботі окрему кімнату в гуртожитку.
– Ще краще. Я 18 років прожила в «гостинці». Я не хочу більше жити в мурашнику. Я хочу окремий будинок, машину.
– Але у мене ж є машина!
– Мішо, 20-річний «жигуль» – це не машина. Це віз!
– Навіщо ти так зі мною, Іра? Адже ти ж говорила, що я тобі подобаюся. Я думав.
– Що ти подумав? Ти подивися на себе! Та невже ти подумав, що я зв’яжу своє життя з таким як ти? Ні житла, ні грошей, ні перспективи.
– Іра !!!
– Що Іра !? Все, з мене вистачить. Я не хочу більше тебе чути від тебе ні слова. Прощай, і не дзвони мені. І ось ще що. Візьми своє дешеве кільце, подаруєш його якійсь іншій, менш розумній. Або краще продай. А то, напевно, всю зарплату витратив на це убозтво.
– Ірина, почекай.
У темряві почувся дзвінкий цокіт підборів.
З тіні, на світло ліхтаря, вийшов самотній, згорблений чоловічий силует. Спершись на ліхтарний стовп, хлопець задумливо потер щоку, потім подивився на свою долоню, в якій тьмяно виблискувало вузенька золота каблучка. Розмахнувшись, він жбурнув її в кущі.
За його спиною, несподівано почулося ледь вловиме рух, і темна рука простягнула йому запалену запальничку.
– Ну що, Михайло Сергійович. Знову?
– Так Петю, знову! Набридло все, гірше гіркої редьки. Ця вже третя. Ти розумієш? Я їм подобаюсь, але долю вони свою зі мною не зв’яжуть. Їм гроші потрібні.
– Михайле Сергійовичу, але навіщо вам це потрібно? Адже вам досить тільки клацнути пальцем, і будь-яка дівчина – Ваша! А Ви як хлопчисько, їй-богу. Все вам любов подавай!
– Ні Петро, ти не правий. Я хочу, що б дівчина полюбила мене, а не мої гроші! Ось Ірині, я вже був готовий відкритися. Їй потрібно було, потерпіти, всього лише пару днів, і вона б дізналася.
– Цій теж!
– Так. Їй також завтра відправ золотий браслет з нашої останньої колекції. Пробач, на кілька днів хочу зникнути. Потрібно прийти в себе. Але я її знайду. Ту, якій буду потрібен я, а не мої банківські рахунки.
Текст підготували – intermarium.news
Головне фото – firestock.ru