В житті ми завжди приймаємо рішення, на основі тієї чи іншої думки. Мені взагалі здається, що навколо вже стільки думок про те, як правильно жити, що ти свою вже й не чуєш і чути не хочеш, бо он яка гарна картинка і треба підлаштуватися під чужу думку, щоб жити на цій гарній картинці і бути завжди-завжди щасливою.
Я мала гарну картинку перед очима, коли виходила заміж. На ній була я в весільній сукні і наречений, а далі не було нічого. Коли ми молоді почали разом жити, то виявилося, що картинка кудись ділася і почалися взаємні претензії хто що має робити і скільки заробляти. Наші думки про ідеальну родину настільки не співпадали, що шлюб почав тріщати по швах.
І тоді мудрі люди, а це були й подруги, й мами, й хресні і взагалі сторонні люди, як казали:
– Чоловіка треба втримати дитиною.
Треба, то треба, адже я знала, що одружені люди мають дітей і тому поставила чоловіка перед фактом, що ми скоро станемо батьками.
– Я не хочу ніяких дітей, я хочу жити для себе, міцно стати на ноги, – казав чоловік теж не свої думки, але вони вписувалися в ситуацію.
Дітей він не хотів, бо не хотів і аж ніяк не тому, що мав плани на цікаве і культурне життя зі мною, він сидів за іграми цілими днями, зате ж фрази які гарні. Одразу самооцінку підіймають.
Я не була здивована ні тим, що він мені з дитиною не допомагав, ні тим, що почав затримуватися на роботі і скоро зібрав сумку, і пішов жити до якоїсь. Всі почали бідкатися, як це мені тепер одній та з дитиною.
– Нічого, ми з татом назбираємо грошей і купимо тобі квартиру, то женихи й підтягнуться, – висловила мудру думку мама.
Тато поїхав на два роки на заробітки за кордон аби я була щаслива наречена з квартирою і тоді не будуть звертати увагу, що я ще й з дитиною.
Наречений і справді знайшовся швидко, був дуже практичним.
– Давай, ми твою зарплату будемо проїдати, а мою будемо відкладати на великі покупки?
– Добре, любий, – погодилася я.
Наче твереза думка, мудра думка, правда ж. Моя зарплата не така велика, як у чоловіка, тому її швидко не ставало й на продукти, й на комунальні послуги. Коли ж я просила дати гроші з його купки на незаплановані дрібні витрати, то чула в свою сторону зауваження, що я геть не вмію розпоряджатися грішми.
Покупка мікрохвильовки розцінювалася, як моя захцянка, разом з одягом і походом в перукарню.
– Якби я знав, що ти така марнотратна, я б ніколи з тобою не одружувався. Я так ніколи не назбираю на машину!
Зрозуміло, що довго в таких економічних стосунках я не витримала.
Мама й далі почала бідкатися та пропонувати татові заробити мені ще й на машину, бо ж у мене з мінусів не лише дитина, але й уже вік.
Але тоді я сказала, що з мене досить чужих ідей до мого власного життя і я планую пожити так, як хочеться мені.
Знаєте, з одного боку статус розлученої жінки каже про вас, що ви трохи залежаний товар, але з іншого боку ви можете більше не переживати, що вам негайно треба заміж.
– Ти була двічі одружена, – питають мене жінки і я чую заздрість в їхньому глосі.
Вони б раді хоч раз і хай для галочки, щоб всі нарешті відчепилися від них з порадами, як правильно жити і вони могли б жити так, як хочуть і при цьому казати: «Заміжжя? О, ні! Дякую!».
Так, я двічі піддалася експерименту і зробила висновки, одним з яких є наступний: не лізь з порадами якщо тебе не просять і не лізь з порадами, навіть, якщо тебе просять.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
