Отак збоку моя свекруха ну просто мамина кульбабка, така вся приязна та приємна, усміхнена і щира, за плечима стаж в сорок років вчительської праці, одним словом не жінка, а ангел.
Ростила вона дітей сама, бо молоденькою вчителькою вийшла заміж за трудовика і той те й робив, що цмулив. Отак вона прожила з ним п’ять років, нажила двох діток, а тоді його покинула і той так і пішов на дно.
Присвятила вона себе дітям і більше заміж не виходила. Коли Саша ріс доволі спокійним хлопцем та виконував єдину вимогу матері – не шумів на уроках, то його сестра пройшла всі стадії підліткового бунту і досі не може собі дати раду в житті.
Ми з Сашком одружилися після університету і пішли жити в мою квартиру, яку мені купила мама, яка працює в Італії. Звичайно, що мама також підтримує мене фінансово та висилає онукам іграшки та одяг. Ми дуже добре живемо, в достатку і радості.
В цьому нам допомагала і мама Сашка… Вірніше, я думала, що вона нам допомагає.
Коли я привела на світ Андрійка, то потребувала допомоги і Тамара Петрівна мені її надала, вона приходила до нас після роботи і на кілька годин давала мені перепочити і гуляла з онуком. Коли ж на світ з’явився ще Олежик, то вона вже була на пенсії і сказала, що буде глядіти дітей, а я можу спокійно виходити на роботу. Я була тому лише рада і так повелося, що Тамара Петрівна могла у нас і ночувати.
Я її розуміла, адже вдома її чекала донька з двома дітьми від різних чоловіків. Матір вона чомусь не поважала і не раз навіть при нас висловлювала їй претензії, що як та не могла їй в житті нічого дати, то хай не лізе до неї з мораллю.
Я щиро шкодувала свекруху і вже ми говорили з Сашком про те, щоб купити трикімнатну квартиру, щоб була кімната і для його мами або дачу в селі.
Гроші у нас були, бо ми працювали і відкладали, та й мама теж пересилала мені гроші і я теж їх відкладала.
У нас гроші стояли в шафі у коробці на горі і я рідко туди заглядала, бо знала скільки там має бути і все. Я маю себе й іншим чим зайняти, як лазити по сто разів і гроші перераховувати.
Але отак ми говорили якось з Сашком і дійшли до того, що треба подивитися скільки у нас є грошей, щоб знати скільки ще треба докласти.
За моїми підрахунками, то мало бути тридцять тисяч доларів. Я веду такий собі стовпчик, де просто додаю сто чи двісті доларів і потім підсумовую скільки є.
І отак ми сіли рахувати, як не вистачає п’ять тисяч! Тобто, по моїх підрахунках все сходиться, Саша запевняє, що не брав, діти ще малі і туди не дістають. Я не могла подумати на свекруху, але ж більше в домі нікого нема.
Коли вона прийшла, то я її спитала.
Так культурно спитала, але у відповідь таке почула, як не чула навіть в підворітні!
– Та ви тут шикуєте та як сир в маслі катаєтеся, а моя Аня не має нічого, а ви тут складаєте на купу та хоч би раз спитали чи їй потрібна допомога! Та мені серце стискається, що моя дитина так важко живе, а ви вже не знаєте, що на себе висадити та що вже собі з’їсти! Бідна моя дитина, а ви… ви…
Жовч з неї так і перла, а я не могла повірити, що така людина з моїми дітьми сиділа! Я ж їй нічого такого не зробила, я сама їй гроші давала і як вона йшла за продуктами, то ніколи за здачу не питала… А ще не можу зрозуміти, як так – ми до неї з добром, а вона до нас отак, а рідна донька до неї серця не має, а вона заради неї отаке робить. Що то таке?
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
