У шлюбі син з Мариною вже чотири роки. Дітей поки немає і в найближчому майбутньому не передбачається, тому що молоді взяли рік тому іпотеку і хочуть в максимально короткі терміни з нею розібратися. Я до них зайвий раз намагаюся не лізти і з онуками не швидю, у мене від старшої дочки вже онуки є.
Сказати щось особливе я про Марину не можу, ми з нею толком ніколи не спілкувалися. Вона не проявляє ініціативу, а я не нав’язуюсь. Все в рамках ввічливості – обмін подарунками, привітання до свята. Єдине, що я за ці роки встигла помітити, це її недовірливість.
З сином у мене близькі стосунки, раніше він часто приїжджав в гості, допомагав мені по дому, в магазин разом ходили, щоб закупитися на тиждень. Я розуміла, що тепер бачитися будемо рідше, але вже раз в тиждень можна було б виділити для мене кілька годин.
Але Марина влаштовує сцени на рівному місці – то вона не вірила, що син їде до мене, то їй терміново щось від нього потрібно, то дзвінками перевіряє ті кілька годин. Все їй здається, що я сина проти неї налаштовую, хоча мого сина налаштувати – справа нереальна. Та й не лізла я в їх сімейні відносини, тому що знаю, що потім я ж крайньою і залишуся, проходили вже.
Можна було зробити знижку на те, що вони молоді, імпульсивні, вона йому не довіряє, хоче весь свій час проводити разом з ним, якби не факт того, що як тільки син занедужав, вона збирала йому сумку і відправляла до мене. Я перший раз коли його з сумкою на порозі побачила, відразу купа думок, чому вони могли розійтися. А як правду дізналася, так слів підібрати не могла.
Це додуматися треба – не здорового чоловіка до мами відправляти. Хай би вже вона при надії була або дитина маленька, тоді можна зрозуміти, чому ось так. Але у них ні кошеня, ні дитинчати. А син її ще й виправдовує.
– Їй лячно, що не впорається. Вона вночі не спить, якщо я у такому стані. Доки я одужаю, Маринка просто зляже.
Я в перший раз нічого не стала говорити. Хоч з сином поспілкуюся, думалося мені. Був він у мене шість днів. За цей час невістка навіть не прийшла, не принесла чоловікові апельсинів жодного разу. Тільки по телефону контролювала. Одужав, зібрала і відправився він назад.
Відтоді так і живемо – трохи що, як йому збирають речі і відправляють до мами. Я таке вперше бачу, якщо чесно.
Мені не шкода, що син приїжджає до мене, мені не складно йому супчик зварити, але я не розумію, що це у них за сім’я така. В здоров’ї вони разом, а як щось трошки не так, так нарізно.
Питала у сина, а Марина теж йде до батьків, коли їй не добре стає. Син сказав, що ні, вона лежить вдома, а він про неї піклується. Взагалі краса – він про неї піклується, а вона його до мами відправляє.
Кажу синові, що нічим хорошим це не закінчиться. Марина, не хоче зайвих труднощів, ось і відправляє чоловіка до мами. А якщо щось серйозніше? А що буде, коли мене не стане, я не вічна.
Він спершу відмахувався і сміявся над моїми словами, а тепер бачу, замислюватися став. Якщо вони розлучаться, я знаю, кого Марина в першу чергу винною зробить. Але мені зовсім не шкода, навіть приховувати не буду, що доклала до цього руку. А Марина сама до того все веде. У неї поки є можливість все виправити, але думається мені, що якщо вона його ще разок виставить, то син до неї більше не повернеться.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.