Так у житті сталося, що сім’я сина жила у мене. Я разом із ними виховувала їхніх дітей.
Невістка жодного разу довго не сиділа в декреті. Якщо траплялося, що дитина занедужає, то ми брали відпустки по черзі.
Нескінченна рутина, постійна купа справ не дозволяли розслабитися ні на хвилину.
Тому свій вихід на пенсію я чекала з нетерпінням. У буквальному сенсі закреслювала дні в календарі.
Коли цей час настав, я почала жити, як кіт в маслі, і мені це подобалося.
Кожний день починався тим, що я проводжала дітей на роботу, потім годувала онуків, старших відводила в дитячий садок і школу. Пізніше з меншенькою гуляла на майданчику, знову готувала і прала. Після обіду зустрічала онуків і вела їх в секції і музичну школу.
Загалом, день був розписаний по хвилинах. Але все одно, я знаходила час і на свої захоплення: любов до читання і розпис по тканині.
Одного разу на мій телефон прийшло повідомлення від сина. Я його читала і не вірила тому, що бачила.
Мені здавалося, що це хтось жартує. Згодом я зрозуміла, що повідомлення було адресовано не мені.
Але вже було запізно, я прочитала ці слова і ледь не плакала розуміючи з ким насправді живу.
Звичайно ж, я синові сказала, що пробачила його. Але ось залишатися з ним під одним дахом більше не хотіла.
Ну як він міг написати:
– Мама живе за мій рахунок, та я ще мушу витрачатися на те, що їй сімейний приписав! Дістало все це дуже. Ну добре хоч за комунальні платить, хоч так.
Я завжди всі свої кошти вкладала в спільне господарство. Натомість ніколи нічого не просила, тим паче на те, що мені приписували.
Я просто узяла і поїхала до сестри у нашу батьківську хату. Пояснила свій вчинок тим, що нам затісно у двокімнатній. Але усі все зрозуміли звісно.
Старенький комп’ютер стояв у сестри в кімнаті. Вона ним інколи користувалась і мені показувала. Спочатку я нічого не розуміла, зовсім, але, я все ж опанувала його. Мені в цьому допомогла племінниця.
Одного разу вона тихцем сфотографувала хустку, яку я щойно завершила розписувати і виклала її на одному з майданчиків. Ціну поставила просто космічну, як на мене, але уже через пів години знайшлось більше десяти покупців. Дехто просив показати і інші мої роботи. Не повірете, але то що роками лежало у мене в скринці і що я вважала, якщо вже геть відверто, не надто вдалими роботами які і даремно нікому не потрібні, розлетілось уже до вечора. Коли ж за все я отримала трохи більше п’ятидесяти тисяч то просто оніміла.
Це було хобі. Заннятя для душі і про те, що цим можна заробити я не думала навіть.
А потім понеслось. дзвінки від клієнтів які робили замовлення, купа цікавих проектів. Найдивніше для мене було те, що за мою роботу люди платили досить високу ціну і готові були купувати і замовляти ще.
Тепер моя кімната у нашому із сестрою домі перетворилась у міні майстерню. Замовлень у мене на пів року наперед і додаються. Співпрацюю з двома дизайнерами. разом ми створюємо неймовірно красиві речі які продаються не тільки в Україні.
З сином і його родиною я спілкуюсь. Їжджу двічі на рік відпочивати з онуками за кордон.
Але по-справжньому пробачити я його не можу і напевне вже й не зможу ніколи. Як виявилось є речі, які навіть єдиній дитині простити і забути неможливо.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка ілюстративна – pexels.