fbpx
Історії з життя
Я створювала сім’ю не для того, щоб мені говорили: «Візьми таксі», «Не чіпай мене», «Не заважай», «Розберися як-небудь сама, це ж просто». Я створювала сім’ю для того, щоб хтось стояв в залі прильоту і шукав мене очима в натовпі

«Любов – це зустрічати в аеропорту»!

Я летіла з однією милою жінкою і її братом з Варшави до Києва. Ми в літаку познайомилися. А коли приземлилися, вони мене запитали: «Тебе хтось зустрічає?» Я згадала настанови чоловіка: «Коли прилетиш – бери таксі, не торгуйся» і похитала головою: «Ні, ніхто». Тоді ці добродушні люди посадили мене в свій автомобіль, але попередили, що скоро їм доведеться повертати на кільцеву, а мені потрібно рухатися по прямій далі.

Я якось не звернула уваги на такі дрібниці. З тієї самої хвилини, як пройшла паспортний контроль і переконалася, що чоловік дійсно не жартував щодо таксі, я сильно засмутилася і міркувати могла тільки про одне: «Чому він мене не зустрів? Чому?». Однак мої нові знайомі досить швидко зупинилися і сказали, що далі нам не по дорозі.

Я дуже сердечно з ними попрощалася. По шосе на великій швидкості проносилися автомобілі. Йшов сніг. Я клякнула в своїй кофтинці. Через хвилину мені вдалося визволити з пакетів праву руку і підняти її паралельно земній поверхні. Через десять хвилин я зрозуміла, що машину тут не зловити. Через п’ятнадцять хвилин я одягла на себе все, що у мене було, і попрямувала вздовж дороги.

Зрештою я натрапила на якусь зупинку, сіла на опівнічний автобус, потім проїхалася на тролейбусі, а потім мене все ж підібрав автомобіль, і досить швидко, всього за якихось три години мені вдалося дістатися додому. У передпокої я звалилася зі своїми сирами на підлогу. Чоловік сидів за комп’ютером – рятував Всесвіт, тому підійти відразу не міг, хоча на шум відреагував: «Ну що, зайка, приїхала?» А я лежала на підлозі, розкинувши руки, і не поспішала вставати. «Якого біса, – думала я. – Якого біса я роблю з цією людиною?» Я знала все, що він мені зараз скаже. Що треба було брати таксі, а не шукати пригод на свою голову. Що нерозумно зустрічати людину вночі в аеропорту, якщо у тебе немає особистого автомобіля. Що я просто шукаю привід, щоб посваритися. Я знала всі його розумні і логічні аргументи, на які практично нічого заперечити. Але серцем розуміла – щось тут не сходиться.

Тільки через кілька місяців я змогла чітко сформулювати проблему. По МТВ якраз показували реаліті-шоу з життя сімейки Осборнів. Мама заганяла дітей в машину, щоб їхати в аеропорт – зустрічати тата. Діти вередували, відбрикувалися, бурчали: «Чому його обов’язково треба зустрічати?» і тут же, перекривлюючи маму, повторювали вслід за нею смішними голосами: «Тому що ми його люби-и-и-ииимооо!» Потім заспокоювалися, сідали в машину і їхали куди треба.

Ось тоді я все зрозуміла. Ми зустрічаємо близьких не тому, що у них важкі сумки. Ми зустрічаємо близьких, тому що любимо їх. Хіба не чудовий слоган для старої доброї жуйки «Love is…»: «Любов – це зустрічати в аеропорту»! Ми хочемо порадувати коханих. Підтримати. Обійняти. Сказати: «Як добре, що ти повернувся».
Я створювала сім’ю не для того, щоб мені говорили: «Візьми таксі», «Не чіпай мене», «Не заважай», «Розберися як-небудь сама, це ж просто». Я створювала сім’ю для того, щоб хтось стояв в залі прильоту і шукав мене очима в натовпі…

Так, якщо підійти до справи тверезо і виважено, всі ці зустрічі-проводжання майже завжди незручні, нелогічні і начебто не потрібні. Можна не їздити в аеропорт – пробки ж заважають, або там гра комп’ютерна. Можна не ходити в лікарню особисто, а надіслати кур’єра з апельсинами. Можна не відзначати річниці – все одно це безглузде свято, на яке навіть не варто витрачатися. Можна взагалі не робити ніяких зайвих рухів. І виключно сподіватися, що до тебе, такого байдужого, будуть небайдужі.

Але так не буває. Хороші стосунки вимагають якихось зусиль. «Само собою» буває тільки погано. Оззі Осборн досить багатий для того, щоб дозволити собі автомобіль з особистим шофером. Але, повертаючись додому, він насамперед хоче бачити не шофера, а рідних людей. Я не Оззі, але я теж хочу того ж самого. Всі цього хочуть. Але не всі готові це робити.

А може ті, кому ліньки зустрічати, вислуховувати, втішати і радувати своїх близьких, просто давним-давно їх розлюбили? Або взагалі ніколи не знали цього почуття. Як казав герой фільму «Що таке любов» своєму приятелеві: «Ти вважаєш мою дружину мегерою, бо думаєш, що я повинен її забрати з аеропорту. А я думаю, що хочу бути там, щоб зустріти її. Ось і вся різниця ».

Автор: Наталія Paдулова.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page