– Послухай, Ніно, я тебе фактично рятую від самотності. Подумай сама, кому ти будеш потрібна через рік? Це ми, чоловіки, будь-якого віку, завжди будемо в попиті! А тобі вже п’ятдесят один і ти маєш думати про те, що все, нема чого викаблучуватися, бо чекає тебе старість з котом.
Я кліпала очима, бо бачила Анатолія другий раз за життя і познайомилися ми по інтернету, наче така була душевна переписка, такий інтелект за цими волосками, адже він колишній професор. Як ми фільми обговорювали, книги, сенс життя взагалі. Говорили про душу, як розвивати її і вдосконалюватися, щоб бути гідним звання «людина».
І от я наважилася зустрітися, адже такий цікавий чоловік, нічого, що старший за мене на десять років, живе з мамою і має четверо онуків. яке це має відношення до його розуміння світу?
Він вперше прийшов з гарною трояндою і я втішилася, що людина розуміє, чого хоче жінка – приємної розмови, уваги і компліментів. На перший день цього навіть більше, ніж досить. Так і було. Додому я йшла окрилена, що нарешті знайшла рідну душу.
Мій колишній чоловік був таким матеріалістом, що й згадувати не хочу – головне поїсти і поспати, більше його нічого не цікавило… а ще футбол…
Діти наші виросли, а я з ним не маю й про що поговорити, тому наважилася на те, що наші дороги мають розбігтися.
Наче розійшлися, але аж якесь полегшення настало, бо почала жити так, як завжди хотіла, щоб був спокій, гармонія і щось приємне, починаючи від тістечка і закінчуючи цікавим серіалом. Що мені ще більше треба? Можу нарешті насолодитися життям чи ні?
І такі цікаві чоловіки почали писати, наче мені вісімнадцять! І всі хочуть мене врятувати від самотності!
Один пропонує втекти від самотності до нього в село, у нього двадцять соток городу і корова, він нічого від мене не вимагає, головне аби я смачно готувала і квартиру свою здавала, а гроші вкладала в ремонт його будинку.
– Нашого будинку, адже ти вже не будеш самотньою жінкою, а будеш моєю дружиною.
Ще один переконує мене, що в жінки просто закладено природою піклуватися про когось і коли жінка ні про кого не піклується, то вона перестає бути жінкою.
– Я тобі послугу роблю велику, бо у мене серце і хребет, про мене треба дуже добре піклуватися!
Анатолій пішов іншим шляхом, як я тепер розумію, він вже просто зрозумів, що не варто одразу з козирів заходити, тому приніс квітку і говорив про французькі комедії, які я дуже люблю.
Але на наступному побаченні вирішив теж мене врятувати.
– Ніно, ми твою квартиру будемо здавати. А ти переїдеш до нас і будеш про маму піклуватися. Вона вже старенька і потребує гарного догляду.
– Толику, а чого ти їй не наймеш доглядальницю?
– Бо вона грошей коштує, а у нас їх нема.
– А я маю безкоштовно за нею глядіти?
– Тобто «безкоштовно»? Ти будеш мати натомість моє прізвище і статус заміжньої жінки, то точно не безкоштовно!
Зітхнула я і побрела в свою квартиру, де тепло і затишно, де на мене чекає котик сіренький і вечеря смачненька. Далі включу телевізор, зателефоную дітям і добре висплюся на моєму зручненькому ортопедичному матраці. Якщо від цього мене хочуть врятувати ці супергерої, то дякую, але не треба.
Вже я якось з такою самотністю справлюся сама без них, а як вже аж так припече, то покличу колишнього чоловіка на кілька днів, щоб вкотре впевнитися, як мені добре живеться без нього і що все у своєму житті я роблю правильно, з користю для себе.
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
