fbpx

Я завжди знала, що брат чоловіка і вся його сімейка нам заздрить, але ж вже треба мати міру! Заздріть мовчки, особливо на заручинах, а то як відкрила ротяку братова, то вже було по усьому!

Наша донька-одиначка, я це спеціально так вирішила, тому, що сама жила в багатодітній родині і знала, як це не мати нічого свого, а все чиєсь – сестрине, сусідчине, далекої родички…

Я мріяла, що виросту і піду на роботу, де куплю собі дуже гарну сукню з маками…

Тому я рвалася в люди, дряпалася як могла і таки тепер маю і власну квартиру, родину і достаток.

Своїм родичам я не допомагаю нічим, може, десь є дружні багатодітні родини, але я вважаю, що кожен має бути сам за себе і за те, що ти привів на світ.

Чоловік хотів ще й сина, але я сказала, що він і так на свою зарплатню дитину забезпечити не може.

– А он Люда Ігорова не думає про таке, – дорікнув він мені тим, що у брата його аж троє дітей!

– Люда його не має чим думати!, – відказала я.

Бо й справді, вона спинилася на чотирьох дітях і дивиться аби я з Юлечки дала одяг її дівчатам. Так, три дівчинки і останній хлопчик. Думаю, що вони б і не спинилися, якби четвертою була дівчинка.

І ось, моя Юлечка виходить заміж. Я два дні майже не спала – все прибирала та готувала аби лицем в грязюку не впасти.

Домовилися ми на третю годину і я дуже здивувалася, що дзвінок у двері пролунав о другій. А в мене ще купа не доробленого!

Добре хоч Юлечка була одягнута і нафарбована, пішла відкривати…

І тут серце мені впало – брат з усім своїм виводком!

Я як гляну на Миколу:

– Ти що натворив?

– А, що? У нас родинне свято, а брат – моя родина…

– Ти бачиш, хоч когось з моєї родини? Ти хоч головою думай, що твоя братова патякати буде!

– Та що вона…

– Тільки твої попробують щось мені нашкодоробити, то поїдеш жити до брата!

І як у воду дивилася…

Як почала Людка перед сватами язиком молоти, то я просто вся червоніла.

Я прихвалюю страви, які Юлечка приготувала, а Людка своє:

– Та ви на нігті її подивіться…

– Та, що вона вміє, крім в телефоні сидіти…

– Та, де вона працює, лиш на шиї в батька сидить…

Та ж, люди добрі, та стули вже рота! Що вона має в місті на балконі корову тримати?

А щодо роботи – то ще напрацюється, скільки у неї того віку, лиш двадцять чотири роки!

Я Миколу в бік. А той брата ногою, а брат як той му-му, нічого жінці не каже! Діти їхні в два рота наминають, ще й перед гостями тарілки обчищають, що ті не мають, що собі на тарілки кинути.

Я певна, що вони й не снідали!

Я доньку вихваляю, а та лиш пхикає. А я тоді на весь голос:

– Свати мої дорогі, родина моя настільки бездоганна, що зараз тарілки язиком вилизуватиме, то я за них дуже перепрошую, бо вони вже йдуть.

Читайте також: Коханий радо погодився і ми вже й заяву подали! Я батьків запросила і якось обмовилася, що дарую чоловікові квартиру. – Доню! Але ж квартира на нас з татом!, – обурилася мама

А вона ж так не піде, а вона ж давай, що Юлечка білоручка, що беруть її та намучитеся…

Свати так і пішли, ні «так» ні «ні» не сказали, Юля плакати, я мовчки зібрала чоловікові речі і за поріг.
Перемила посуд, прибрала і задумалася…

Що ж це таке робиться?

Чого ж це до мене йти, коли тебе не просять? Я ж від вас усіх втекла аж в місто і ви мене й тут знаходите та свої порядки та світогляд насаджуєте. Доки я маю оцю лямку тягнути?

Що далі – не знаю, донька ще молода і ще не один жених буде… А от Микола ще прийде миритися, я точно знаю.

Фото Ярослава Романюка.

You cannot copy content of this page