Якщо ви вважаєте, що у нас все так погано, то ні. Ми – нормальна середньостатистична сім’я: я працюю менеджером великої торгової фірми, дружина нещодавно вийшла з декрету на улюблену роботу до юридичної компанії.
Однак вона з такої родини, де батьки жили старими традиціями. Якщо говорити скорочено: мама все життя простояла на кухні і вела домашнє господарство, а батько першої половини дня стояв за верстатом на роботі, а ввечері щось майстрував у гаражі.
Дружину виховали таким чином, що жінка має бути “берегинею домашнього затишку”, а чоловік – головою сім’ї. Крім цих стереотипів, у домі батьків ніколи не було справжніх майстрів – все, від сантехніки та електрики, до прибивання полиць та збірки нових меблів, робив її батько.
Про якість його ремонту я не хочу говорити – він не професіонал, проте переконаний, що вдома все має вміти робити чоловік. Тому, скільки я його знаю, стільки ж часу він регулярно щось ремонтує удома.
Я пропонував їм допомогу – мені нескладно оплатити роботу майстра. Це значно заощадить силу та нерви людей літнього віку. Але ж ні! Ви пам’ятаєте, так? Чоловік все повинен робити сам, і все одно, що після його праці дім може зруйнуватися або відбутися коротке замикання.
Гаразд, це вже їхня справа. Моя справа – запропонувати, а їхня справа – відмовитися. Але в нас останнім часом виникли внутрішні проблеми з дружиною. Дивно, що раніше у неї не було подібних заскоків.
Незважаючи на їхню модель сім’ї, я свою побудував інакше. Ми з дружиною знаходимося в довірливих стосунках – я її не замикав удома і не змушував вдень і вночі стояти біля плити.
Ми періодично користуємося послугами доставки з ресторану, аби дружина вкотре відпочила. Я не вважаю себе героєм, але й цапом-відбувайлом бути не хочеться. Дружину все влаштовувало до певного часу. Зараз вона почала частіше спілкуватися зі своїми батьками, мабуть цей факт і вплинув на наше непорозуміння.
Спочатку були прості гострі фрази, кинуті ненароком: “У нас кран тече. Ти сам його полагодиш чи, як завжди, майстра запросиш?” Я відчував у її словах роздратування, але не наголошував. Чи, може, це від втоми.
Далі більше. З кожною новою невеликою роботою в будинку вона почала виразити з більшою силою. Зараз її претензії доходять до того, що я зовсім – не мужик, раз за будь-якої маленької проблеми дзвоню ремонтникам.
Нещодавно вона взагалі мені заявила, мовляв, навіщо взагалі виходила заміж, якщо я не гожусь на роль “чоловіка в домі”. Оце так новина! Те, що я заробляю гарні гроші і приношу в сім’ю – це не рахується.
Те, що я спроможний оплатити навченим людям і “жіночу” роботу, і “чоловічу” – це теж не враховується. А от якщо я після виснажливої роботи не відремонтую ще й кран і не повішу полицю на стіну, значить, я – бракований чоловік.
Ми раз на два тижні запрошуємо клінінг, щоб він нам прогенерував квартиру, а моя дружина могла спокійно відвідати салон краси чи погуляти з подругами по магазинах.
Я за раціональність вибору. Якщо є майстри своєї справи, навіщо я лізтиму в електропроводку чи сантехніку і півдня витрачатиму на марну роботу. Мені легше цей час витратити на заробіток і частину з нього заплатити за послуги спеціаліста. Він це зробить і швидше, і якісніше за мене.
Логіка моєї дружини для мене не зрозуміла. І я це пов’язую із частим перебуванням у сім’ї своїх батьків. Може, це вони їй мудрості навчають бо раніше вона такою занудою ніколи не була.
Коли вона виходила заміж, взагалі дякувала мені за те, що я не живу за бабусиними стандартами.
Я не хочу перешкоджати спілкуванню з батьками, але відчуваю, як вони по цеглині розбирають нашу сім’ю на частини, підмінюючи наші цінності своїми. До дружини я не можу достукатися – вона, як автовідровідач, говорить фразами своєї мами.
Дайте пораду, як мені найкраще закінчити наші конфлікти та повернути колишні стосунки з дружиною? Я її люблю, але бачу, як вона змінюється завдяки новим настановам. І тягне на дно себе всю нашу сім’ю.
