Підтримка коханої людини для мене завжди була на першому місці. Я розуміла, що і як має відбуватися в здорових відносинах і завжди намагалася відповідати своїм принципам. Не було ні дня, коли б я поставилася до чоловіка зневажливо. Особливо у випадках, коли той мав потребу в моїй допомозі найбільше.
Однак, мабуть, так вважаю тільки я, тому що ставлення до мене на даному етапі нагадує лише повну протилежність моїм же переконанням. Мій чоловік залишив мене під час недуги – не виходив на зв’язок, не приходив до стаціонару і взагалі ніяк не контактував з нашими спільними знайомими. І хоча під час недуги я не до кінця розуміла, що відбувається, однак тепер мені все ясно. Він просто вирішив звільнити від тягаря догляду за нездоровою дружиною, відсиджуючись у мами. Хоча, здавалося б, про який догляд йдеться, якщо я в цей час лежала в палаті. Достатньо лише відвідувати кілька разів на тиждень.
І варто було мені одужати, він з’являється поруч зі мною. Каже, як мене любить і що щасливий, що я нарешті здорова. Природно, що у все це я не повірила і відразу ж попросила його звільнити мою квартиру. Здавалося б, після такого потрібно просто його забути і не згадувати, але глибокі почуття ніколи не відпускають в такі стислі терміни. Не можу сказати напевно, що люблю його, але точно сумую.
Мама почувши все за голову узялася. Для неї нічого поганого не сталось і я не повинна була так різко реагувати.
— Як на розлучення подаєш! Та в тебе ідеальний чоловік! Не смій. І, що? Сама будеш, без чоловіка? Не заміжня. Ганьба яка, людоньки.
Сказати напевно що буде далі я не можу. Душа лине до нього, та й в словах матері є сенс. Але… Чомусь віри йому вже не має.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.
