Дмитрові сповнилося двадцять вісім років, і він почав задумуватися про створення сім’ї. Хлопець устиг вивчитися й заробити на авто і мріяв про власну квартиру, але прикинув, що коли доробиться до квартири, то вже буде нікОму непотрібним холостяком. «Тож чи не варто зараз активно пошукати гарну дівчину, щоб уже разом із нею заробляти на власне житло, – вирішив він, – ходитиму в кіно, на концерти, в театр, де якраз і зустріну даму мого серця».
Дмитро не міг викинути з пам’яті своє десятирічної давності щире юнацьке захоплення ровесницею. Він готовий був з нею одружитися, але батьки з обох сторін охолодили їхнє палке бажання бути разом: його рідні були категорично проти, а її – взагалі вирішили відрізати по живому, переїхавши родиною в інше місто.
Поступово з пам’яті хлопця почав вивітрюватися образ його колишньої дівчини, аж тут він раптом знову побачив її в рідному місті. Вона вела за ручку дівчинку років п’яти. «Донька є, – розчаровано подумав Дмитро, – значить, Оксана вже заміжня». Вона також зразу його впізнала. Вирішили піти на каву й купити солодощі для Оленки, а заодно й порозмовляти. Оксана дочекалася, коли донька доїсть морозиво й запропонувала дівчинці розглянути рибки у величезному акваріумі, а сама почала тихо говорити, щоб дочка не почула її розповіді.
– Звичайно, я могла знайти спосіб, попри заборону батьків, зв’язатися з тобою: написати чи зателефонувати, адже знала, де ти є, та виявилося, що я при надії, а дитини мені зовсім не хотілося.
Коли мама дізналася про мій стан, захотіла, щоб ми з тобою одружилися. Але в мені почуття до тебе якось швидко перегоріли, як у тому прислів’ї: з очей геть, то і з серця геть.
Не сказавши нікому про своє рішення, я поїхала в сусідню область до тітки, яка з мамою не спілкувалася через давню колотнечу, народила там хлопчика й написала відмову. Поки чекала дитину, телефонувала рідним, але не признавалася, де знаходжуся.
Повернувшись додому, я розповіла батькам про свій вчинок, але не чекала аж такої реакції: тато схопився за серце, мама за голову. Щоб не доводити їх до лікарняного ліжка, я погодилася поїхати з ними в місто, де залишила немовля, щоб його забрати. Та ми запізнилися, дитину вже всиновили.
А через кілька років я зустріла Антона. Про моє минуле він нічого не знає.
Дмитро кілька днів ходив сам не свій: десь у якійсь родині росте його син. Син!!! «Як же вона могла так вчинити з ним, навіть не повідомивши його про те, що стане батьком, та з їхньою дитиною, відмовившись від неї»?! Хлопець розчарувався й незлюбив усіх жінок на світі.
Якось Дмитро безцільно блукав вулицями рідного міста, йому захотілося просто випити кави. Коли б хто сказав, що від цієї хвилини грядуть кардинальні зміни в його житті, він тільки б розсміявся. Дмитро зайшов у маркет, простягнув купюру за філіжанку ароматного напою, а на решту тут же біля каси купив швидку лотерею. Перевіривши, хлопець очам своїм не повірив: виграш у кілька сотень тисяч! Так легко гроші йому ще не приходили. Треба так же легко їх потратити, вирішив він. От якби в нього був син. І тут йому в голову прийшла думка, яка ніколи раніше не могла виникнути, але тим не менше визріло рішення.
Наступного дня Дмитро відпросився з роботи і попрямував до школи-інтернату. Йому сказали зачекати, директор ось-ось повернеться з наради. Дмитро вийшов на шкільне подвір’я. Була якраз велика перерва, хлопчики грали з м’ячем. Усі, як один, спрямували погляди на нього. Очі одного з них його вразили: було в них щось дуже знайоме і в них світилася надія. «Діти все чекають, що за ними прийдуть усиновителі, – почув Дмитро поруч приємний голос молодої вчительки, що, очевидно, сьогодні була черговою на шкільній території, – але шансів у хлопчиків мало, подружжя беруть маленьких». «Ні, я з іншого питання», – сказав Дмитро. І в ту ж хвилину його покликали.
Директор був вражений щедрістю молодого чоловіка, хотів більше дізнатися про нього, зрозуміти мотиви такої значної фінансової допомоги, але Дмитро не бажав відкривати йому душу. Тоді керівник запропонував йому приходити на шкільні свята, діти й колектив завжди будуть раді своєму благодійнику. А в Дмитра знову з’явилося бажання зустріти свою половинку, і тоді вони з дружиною, маючи своїх дітей, змогли б ще й ущасливити всиновленням когось із цих хлопчиків, що не втрачають надії жити в родині.
Продовження у наступному матеріалі
