Вихід на пенсію Тоню вкрай засмутив – ніяк не могла вкластися у занадто скромний бюджет. Коли їй запропонували підробіток прибиральницею, пішла з вискоком, незважаючи на свою вищу освіту.
Як завжди, о 5-й ранку бігла на роботу. До такого режиму звикла, утягнулася, уже й не соромилася роботи зі шваброю й у цій скромній посаді знайшла купу плюсів. Наприклад, зранку навела лоск у кабінетах, назбирала купу «спасибі» й цілий день вільна. Непокоїло єдине: дорога до закладу пролягала через невеликий лісок. Поки перебіжить його, бувало, темної пори року, – сто разів серце у п’яти заскочить.
Якось жінка почула позаду кроки. Вона прискорилася, але кроки не відставали. Думала, лусне, поки добереться до безпечної лінії. Урешті, побачила перші будинки мікрорайону та спинилася: нехай будь-що буде.
За матеріалами – Уют.
«Ну, ви й бігаєте, мабуть, у минулому легкоатлеткою були, – обізвався поруч чоловічий голос. – Я теж спортсмен, а не наздогнав. Та не бійтеся ви мене, я з добрими намірами.
Гукав, щоб зупинилася, та де там – бігла, наче з пропелером. Я лише хотів сказати, що у вас сукня навиворіт. Не хотів, щоб таку гарну жінку хтось бачив не при параді».
Тоня наполохано глянула на себе і залилася сміхом: «От чудасія! Зараз розкажу на роботі про свою пригоду – качатимуться зо сміху».
Через кілька днів, о тій же порі Тоня знову побачила знайому постать. Уже не тікала від нього, а навпаки, відчула поруч із ним безпечно. Коли порівнявся, мовив: «А чому б нам не познайомитися, раз у нас спільна дорога? Буду вашим власним охоронцем».
Познайомилися. Виявилося, що є у них багато спільного.
Замолоду, обоє мешкали на Півночі. Семен літав, вона – учителювала. Він хоч і заробив пристойну пенсію, не може сидіти без діла, тому знайшов підробіток, як кажуть, заради спортивного інтересу. Тоня, побідкалася: їй «північний» стаж не зарахували, тому пенсії – як кіт наплакав, тож у неї інтерес до роботи суто фінансовий.
Із півроку вони зустрічалися, урешті, Семен напросився у гості й запропонував зійтися. «Ти у мене не працюватимеш, моїх грошей вистачить на двох». Тоня прийняла пропозицію руки й серця, самотність їй уже набридла. А ось від роботи відмовлятися не захотіла. Воліла не бути утриманкою, щоб у майбутньому ні чоловік, ні його діти не дорікнули.
Живуть у парі вже більше 5 років. Щасливі.
Автор – О. Білоніг.
Фото – ілюстративне.
Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook.
