fbpx
Історії з життя
З родичів у мого чоловіка були тільки тітка і дядько. Жили вони далеко від міста у маленькому селі, ми завше гарно спілкувались. Коли їх не стало – чоловік успадкував їхній дім і почалось таке, що й вигадати важко

Я міська людина. Доживши до своїх 38 років, я була в селі тільки в дитинстві у прабабусі і два рази їздила до рідні чоловіка років 10 назад. Чоловік мій теж не з села: свекруха міська, рано пішла з життя, і наша сім’я успадкувала її квартиру. А в селі жили бездітні тітка і дядько чоловіка. Вони любили свого племінника, а дядько був ще і його хрещеним, – рідніше не куди! Вони ще за житті написали заповіт племіннику (моєму чоловікові) на цей будинок, все одно більше залишати їм спадок не було кому!

Спочатку важко занедужала тітка, а через місяць слідом за нею на небеса пішов і її чоловік. Їх було дійсно дуже шкода – милі і добрі, нашим дітям весь час надсилали подарунки, самі до нас приїжджали, гостювали з тиждень. Вони завжди говорили, що більше тижня не можуть у нас бути – шумно від машин і надмірна кількість людей довкола. А у них в селі – чисте повітря, тиша, все з городу своє, річка поруч, щоб рибку ловити. Ми з чоловіком переглядалися і посміхалися – ну не бачили ми в цьому романтики і щастя!

Коли чоловік отримав спадок, було вирішено продавати будинок. Він не так далеко від нашого міста, приблизно 2 годин їзди на машині.Чоловік узяв відпустку на початку осені і поїхав туди на машині, треба було будинок в порядок привести перед продажем. Дзвонив нам звідти, говорив, що це не будинок, а палац, люди навколо доброзичливі, рибка з річки смачна, повітря прекрасне. Ну й добре, кваплю його з продажем – тягне, каже, що ніхто поки не купує. Я почала відчувати щось недобре – ціну ми встановили невисоку, тому «палац» могли купити запросто. Оголошення наше було в інтернеті, напевно хтось реагував.

Але ось чоловік приїхав додому, і все з’ясувалося: він геть відмовляється продавати будинок і вирішив нас, всю сім’ю туди перевезти жити! Бігає по кімнатах, махає руками і розповідає, як все там прекрасно: опалення є, вода проведена, теплий санвузол! У будинку чотири кімнати, веранда, не те, що наша тісна двокімнатна квартира. Районний центр в 10 хвилинах їзди, шкільний автобус ходить. На ділянці є гараж і теплиця, все дуже чисто і акуратно – тітонька була прекрасною господинею, а у дядька золоті руки, тому в будинку особливо нічого і не довелося робити. Так, покупців було хоч відбавляй, але він усіх послав подалі.

Загалом, він все за всіх вирішив: переїжджаємо в село і все тут! Я працюю на пошті – і там є пошта, якщо що! Він уже знайшов собі роботу, а ще хоче стати фермером, вже дізнався – що і до чого. Дочки наші – 15 і 12 років школу закінчать, їм міська квартира залишиться, нехай роблять що хочуть, а поки там вчитися будуть, освіта скрізь однакова. Дівчата мало не в голос заголосили, але сказав, що буде все так, як він вирішив і крапка. Я лемент підняла теж: не хочу я в село, а він запевнив, що згоден на розлучення, раз так. Він чоловік – він керує сім’єю, а якщо сім’я проти, то нам не по дорозі.

Зараз він збирається звільнятися і перебиратися в своє село, ми майже не спілкуємося між собою. Гостьовим шлюбом він жити не хоче. Я намагаюся переконати себе і дівчаток, що село – це добре, але поки не виходить. Загалом, настрій на нулі, мені здається, я навіть до розлучення швидше готова, ніж до переїзду. Тепер я шкодую, що на нас оформили цю спадщину. Як тепер вчинити, я не знаю. Що ви порадите?

Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.

Головна картинка – pexels.

You cannot copy content of this page
facebook