Колись у мене був друг. Зі школи ще товаришували. Потім школу закінчили, але дружити продовжували. В інституті у всіх з’являються нові друзі. І ми не були винятком. У кожного були свої компанії, але зв’язок ми тримали. Потім як у всіх: одружився, сім’я, робота. Я працював на двох роботах, і з часом зміг відкрити з дружиною невеличкий хостел для іноземних туристів. Ми хотіли з дружиною жити в достатку. Тому викладались на всі сто.
І ось якось дзвонить мені мій шкільний друг, і просить у борг досить таки велику суму грошей. Шість тисяч доларів. На той момент у мене було трохи більше відкладено. Я, звичайно, довго думав, але поки мені все одно не вистачало на квартиру, я вирішив виручити товариша, адже інших варіантів у нього просто не було. Все-таки друг дитинства, і я його давно знаю.
Домовились про те, коли я отримаю свої кошти назад, і розпрощались. Розписки я не брав – соромно друг же. Минув обумовлений термін, а грошей немає. Пів року він щось обіцяв, а потім просто заявив:
— Я у тебе нічого не брав, свідків не має, розписки немає. А ще телефонуватимеш, я заяву напишу і записи розмов додам. Є стаття окрема для таких випадків.
Ну що сказати? Грошей я і досі не отримав. Я йому нічого лихого не бажав, але оте авто яке він придбав за мої гроші – щастя йому не принесло. Через два роки я дізнався, що він у стаціонарі. Не впорався з керуванням і тепер спеціалісти його з того світу повертають.
Мені не стало легше – навпаки. Таких “бумерангів” я ніколи і нікому не бажав. Просто цікаво: а товариш зрозумів, чому з ним таке трапилось.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news -заборонено.
Головна картинка – pexels.
