Діти мої виросли, син оженився в місто, а донька у нас жила, бо не довго прожила з чоловіком, зате нас онучок тішив.
Мирося поїхала теж в місто, бо треба було заробити на себе і дитину. І так сталося, що вона там свою долю вдруге й знайшла, тому онучка в перший клас повела в школу в місті.
Ми з Максимом залишилися самі і тут я зрозуміла, що я не маю спокою і мені важко з чоловіком бути в одній хаті. Я не розуміла, як я з ним стільки років прожила, бо толку з нього, як з цапа молока.
Все мене в чоловікові дратує, все мені не так, ще більше його спокій вийшов на перед, а я все на свій рахунок списую.
– Тобі взагалі байдуже навколо? Лиш би свій телевізор зранку до вечора дивився!
– Та що ти до мене причепилася, – бурчить і з дивана йде на ліжко.
Отаку маю пораду і розраду на схилі літ. Я тоді надумала провідати сина, він до мене й не приїжджає відколи одружився, бо все дружина його до себе тягне, він в сватів такі ремонти вдома поробив, що тільки я на світлинах і бачила. Звичайно, що онуки там на літо їдуть, а не до мене.
Я тоді сумку зібрала, все смачненьке і домашнє та до сина подалася.
– Мамо, а чого ви не подзвонили? , – здивувався син, – ми на роботу маємо їхати в село до Лідиних батьків.
– То можеш одну суботу й не поїхати, раз мати приїхала вперше за рік!
– Мамо, та там треба гараж перекрити, поки є погода, – тупить син очі.
А мені аж подих перехопило! Ще й невістка так зухвало дивиться, мовляв, робота у нього і він там має бути, хоч би ти тут вляглася посеред дороги.
Переночувала я в кімнаті онуків на підлозі і зранку поїхала додому. Чоловік мене нічого не питав, а я й не хотіла розповідати, що син, якого я колихала і все йому віддавала, отак мене зустрів та пригостив.
На наступні вихідні я поїхала до Миросі, так само з сумками, дуже вже скучила за Петриком, бо ж рік його не бачила. Але донька насупилася, бо вона думала їхати десь на дачу до друзів.
– То й їдь, а я з дитиною побуду, – знайшлася я.
– Ну добре, – неохоче погодилася донька.
Я залишилася з онуком на вихідні, але й тут мене чекав неприємний сюрприз: Петрик тільки те й робив, що сидів в телефоні і годі було його від нього забрати! Отак я й пробула сама в чужій хаті, де не знала, де й сісти аби нічого не порушити, щоб потім зять доньці не висував претензії.
Я вернулася додому дуже сумна. Я дітям не потрібна і це факт. Нікому я не потрібна.
– Марусю, – почула я голос чоловіка, – Там по телевізору твоя улюблена програма, йди дивися, а я курей закрию.
Сіла я біля телевізора, висунула собі ноги на ліжко, підперла подушками спину і так мені добре стало. Максим на кухні крехтить, човгає ногами. А мені так добре і затишно, і нічого мене більше не дратує. Все так, як має бути.
– Сідай коло мене, Максиме, – кажу йому, – Я тобі завтра вареників зварю з м’ясом, як ти любиш…
І сиділи ми обоє задоволені, думаючи про наше завтра.
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
