— Ти чого доню? – Не могла заспокоїтись Валентина Петрівна. – Таких чоловіків днем з вогнем не знайдеш, а ти розлучатись надумала. І причина, яка? Сміх та й годі.
А Даша ковтаючи сльози дивилась на матір і стояла на своєму. «Завтра несу заяву. Те що він зі мною щодня робить не гідне чоловіка».
Даша зі звичайної родини. Батько інженер на заводі, мама – домогосподарка. Ніколи вони не бідували, але й в розкошах не жили. Даша єдина і улюблена донечка – лялечка. І ось цього її вчинку аж ніяк ніхто не розумів.
З Михайлом Даша познайомилась випадково на дні народження у тата. Святкували ювілей у ресторані. Гостей було багато, і тости звучали один за одним. Замісник директора заводу на якому працює тато, схоже жодного не пропустив. Уже через дві години тихо – мирно спав обличчям в своїй тарілці. Забирати його приїхав син. Поглянув Михайло на доньку ювіляра і пропав. Уже наступного дня приніс величезний букет квітів і запросив на побачення.
Батьки тільки раді були такому союзу. Михайло був не лише гарним, але розумним і дуже добрим. Дашу свою на руках носив, в усьому їй догоджав. Тож коли попросив руки і закохана Даша і щасливі батьки одразу погодились.
Жити молоді переїхали окремо в подаровану Михайловими батьками трикімнатну квартиру. Зробили гарний ремонт купили машину, з’їздили на відпочинок. А тут ось! Даша з речами і зі сльозами на очах повернулась в батьківський дім.
Спочатку відмовлялась будь – що пояснювати. Але мама, на те й мама, таки випитала. А тепер почувши усе і від душі насміявшись почала вмовляти доньку аби та передумала і повернулась до чоловіка. Але чим далі, тим більше розуміла – тут нема чого сміятись.
— Ти чого доню? – волала Валентина Петрівна. – Таких чоловіків днем з вогнем не знайдеш, а ти розлучатись надумала. І причина, яка? Сміх та й годі.
А Даша ковтаючи сльози дивилась на матір і стояла на своєму.
— Завтра несу заяву. Те що він зі мною щодня робить не гідне чоловіка.
Виявилось Михайло рання пташка. Оскільки він спочатку у військовому училищі, а потім і інституті навчався, то вставав він одразу після того, як відкривав очі. Даша ж – сова. Могла до ранку писати курсову, тому прокинутись о шостій для неї не просто. Та й навіщо?
Михайло спочатку сам собі варив каву і робив бутерброд, а потім чомусь вирішив, що те все мусить робити дружина. Пробував Дашу будити, вона ж о шостій навіть очі відкрити не могла. Тому Михайло знайшов оригінальний спосіб Дашу піднімати з ліжка. Щойно сам прокинеться – Дашу, ніби випадково, на підлогу.
— У нас усе прекрасно. Кращого чоловіка важко й уявити. Але ось цей ранковий ритуал пробудження… Я тисячі разів просила, вимагала, плакала, не розмовляла з ним. А він не розуміє в чому справа. Мовляв саме так його ранком вставати і привчили. І хіба так важко зварити чоловікові каву і відправити його на роботу. Далі спи хоч цілий день.
Молоді таки розлучились попри усі намагання батьків їх помирити. Валентина Петрівна з донькою досі не розмовляє.
— Це ж треба – через такий дріб’язок, такого чоловіка втратити?
Автор Анна Корольова.
Головна картинка – pexels.
