А ще невістка ніде не працює, бо вона займається вихованням сина, про яке я мала радість дізнатися на своїй шкурі.
– Дитину треба відвести в садок, забрати з садочка, треба на гурток відвести. Я не маю часу на себе!, – так вона це подавала моєму синові.
Віктор погоджувався, що дитина мала, то хай за ним дивиться, тим більше, що він добре заробляв. Хоч Олексійку в школу скоро. Але для мами дитина завжди маленька, чи їй шість чи тридцять три.
Це було минулого року, коли вона вирішила, що вона поїде до мого сина в Європу, а я побуду з Олексійком, бо хлопчикові вже шість.
– Я хочу відпочити з чоловіком, а сина брати не хочу, – сказала вона мені, – Він нам буде заважати, бо ми й на лижі хочемо і потанцювати ввечері. Хто з ним буде сидіти?
Наче слушно, бо на кого там дитину залишити, коли всі навколо чужі. Я погодилася, але якби знала, що мене чекає, то б нізащо не пішла на таке.
Виявилося, що онук безконтрольний, якщо коротко. Він не знає слова «ні», не розуміє нікого, окрім себе, його забаганки мають задовольнятися вже. Лежати посеред магазину і вимагати цукерок чи іграшку – це про нього і не встане, поки не отримає бажаного. Я готова була йому купити весь магазин, лиш би звідти нарешті піти, бо я вся горіла!
В парку чи на дитячому майданчику він просто біг в одну сторону і все, не чекав і не оглядався. Я мало там вдруге не посивіла, бо я його загубила посеред парку!
В кутку він не стояв, а, коли я обмежувала його в іграх в телефоні, то він міг розбити щось з посуду, викинути моє взуття чи зіпсувати щось в квартирі. Ніякі розмови на дитину не діяли, я не розуміла, як взагалі невістка його виховувала, коли це взагалі без виховання!
Я не витримала й тижня, а попросила сваху мені допомогти, але й ми обоє не могли справитися з дитиною! Та вона сама бачила, що то росте, бо чула я, як вона до Софії телефонувала та їй виговорювала, що вона в такому допуску дитину ростить, що нема права щось заперечити, то вже сусіди в двері дзвонять та гримають по батареях.
Ледве ми дочекалися, коли вона вернеться, а та ще й незадоволена.
– Ви двоє не можете справитися з дитиною? Я б там могла ще побути. А ви мені все зіпсували! Та що це таке, ви розумієте, скільки ми грошей втратили?
Ви чуєте? Ми зі свахою ледве криз не отримали, а вона ще незадоволена. Та якби я знала, що все її виховання зводиться до телефону, то я б там кожен день була! Та де би я дитину дала так привчити, що нема за цього пана управи. А що буде далі?
– Сину, ти вертайся, бо дитина твоя батька не знає і не знає стримання. Що толку, коли ти заробиш Софії на черговий перстень, коли потім треба буде тисячі витратити аби сина свого з неприємностей витягувати. Та де в такій вседозволеності ростити дитину, що з ним неможливо нікуди вийти?
Думаєте, доходить? Та де. Я тоді до свахи, бо ж треба щось робити і отак ми вирішили, що будемо навідуватися до молодих через день обоє, бо по одній дитина нас просто перемагає, а ще ж Софія думає, що то всі діти такі, як її син.
– Ти маєш сина до спеціаліста водити, а не на гуртки! Його треба привчити до елементарного послуху.
– Я не збираюся з дитини робити зручну для когось дитину, то вам не старі часи!, – каже нам вона.
І що робити, порадьте!?
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
