Глипнула я на себе в дзеркало і тяжко зітхнула – таки двоє дітей далися мені в знаки, під очима кола, який сон, коли як не одне то друге: аплікації з температурами геть не дають мені життя.
Куди бігти? В перукарню чи в фітнес-зал? Може, хтось би туди погнав, але я вирішила проблеми не помічати. Може, якось воно саме, мій Андрій не такий вже й красень, навіть отак чисто виголений.
Але ж ні, щебече і щебече про свою співробітницю, яка вона розумна, як все встигає. Як чудово сміється над його жартами. Отут вже мені задзвеніло, бо жарти у чоловіка геть нікудишні, як і компліменти. Отже, таки повелася та Людмила на в’ялий тріцепс…
Спочатку я вирішила пожартувати з чоловікових потуг омолодитися, але він сказав, що так тепер буде чинити завжди, бо спорт – то здоров’я і пора в його віці про це подумати.
– І тобі б не завадило, знаєш, про це подумати!, – сказав він мені.
– О, любий, ти собі не уявляєш, як я про це думаю!
А ще я подумала, що він має за мною дітьми скучити, зрозуміти, що життя без нас буде для нього сумним і невеселим, втрать всілякий сенс. Так і зробила – приїхала до мами на весняні канікули. Мама одразу зрозуміла, що щось не так і, коли я їй розповіла, то вона лиш головою похитала:
– Ти що? Яке розуміння? У нього є тепер лиш одне розуміння. Вертайся додому і зроби так аби у нього не було часу думати про ту жінку!
А я справді! Чому я маю думати про аплікації о першій ночі, а він солодко спати? За чим він має сумувати. Коли не приймає ніякої участі в житті дітей і дума. Що як заробляє більше від мене на десять тисяч, то вже це його звільняє від усіляких інших турбот.
Я вернулася додому і побачила по його обличчю, що він таким приїздом засмутився.
– Андрію, я вирішила думати про своє здоров’я, тому у мене у вівторок басейн, а в четвер тренування, дітей зі школи забереш і нагодуєш. Дякую, коханий, що так потурбувався про мене!
І знаєте, дуже гарне життя, коли ти й їсти не часто готуєш, на гарних чоловіків в басейні дивишся і на тренера чудового у залі.
Тільки те й роблю, що щебечу в хаті, який наш тренер уважний, як за всім слідкує, як пояснює, який м’яз за що відповідає, навіть просить фото надсилати, якщо є якісь питання по м’язах. Очі у мене світяться, я ретельно фарбуюся перед тим, як іти на тренування і цмокаю чоловіка в чоло:
– Нагодуєш їх і уроки перевіриш. Люблю.
Бачу я, бачу, як у нього щелепи ходять, але що не зробиш заради того аби повернути чоловіка в родину, який вже й гантелі на горище виніс і таку картоплю хрумку смажить, що кілограми в мене стоять як вкопані. Але я зовсім по-іншому почуваюся, в перукарню ходжу регулярно, одяг купую не той, який би мене робив стрункою, а той, який мені пасує, вирішила ще гарно усміхатися на веселі жарти тренера, тому чоловік аж зблід, коли зрозумів, скільки піде грошей до стоматолога.
– Кохана, я ж хотів колеса нові купити…
– Які колеса, коли твоя дружина потребує гарної усмішки? Наш тренер такий веселий і ти хочеш аби твоя жінка мала найгіршу усмішку серед тієї орави, яка до нього усміхається? Тобі геть не соромно?
Насолоджуюся його реакцією, нічого, хай терпить мою ідеальну театральну гру. Тренер у нас і справді гарний, такий, що сім потів зганяє і попробуй лишень йому сказати, що їла картоплю смажену. І ніколи нам не усміхається. Видно, у нього теж мудра жінка.
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
