Поліна назвала своїх донечок-близняток Зоєю і Світланою на честь святих, пам’ять яких Церква вшановує 13 лютого. Жінка бажала, щоб її діти, що в цей день народилися, мали сильних покровительок у Небі, були щасливішими, ніж вона. Давати імена, згідно церковного календаря, була їхня сімейна традиція. До того ж діти потребували особливої опіки небожителів Раю.
Донечки були ранніми пташками, так як поспішили на світ передчасно. Мали народитися в березні, коли в Полі і день народження і день Ангела – святої Аполінарії, покровительки стоматологів світу, і зробити своєю появою любій матусі найкращий подарунок. То не тільки такий чудовий збіг у датах, адже побожні батьки були християнами західного обряду, ім’я Полінці вибрали за церковним календарем та ще й напророчили їй професію лікарки-стоматологині. В дитинстві бабуся вишивала внучці іменну ікону, а мама розповідала про святу заступницю Аполінарію.
– Вона народилася у високоповажній родині державного службовця Італії, зростала чемною і слухняною дівчинкою, та в юному віці відмовилася виходити заміж, хоч батьки дуже цього бажали. Після чергової відмови благородному женихові, вони стали наполягати, щоб наступному юнакові, який їй освідчиться, дала нарешті згоду, однак донька сказала, що скоріше піде в монастир, ніж вийде заміж.
Поліна багато читала християнської літератури. Якось вона попросила дозволу піти з паломниками в Єрусалим. Батьки погодились, бо мали проблему: молодша донька захворіла на душевну недугу, тож доручили старшій помолитися на Святій Землі за оздоровлення сестри. Тато забезпечив усіх супроводом і грошима для пожертв, і прочани сіли на корабель, вирушаючи в далеку морську подорож.
Коли прибули на Святу Землю, Аполінарії вдалося таємно залишити батькових підданих і оселитися в одному із монастирів, прийнявши вічні обіти. Вона прославилася зціленням хворих від тілесних і душевних недуг силою свого молитовного слова. Оздоровлена була і її рідна сестра під час зустрічі з рідними.
Слава про християнську цілительку рознеслася далеко за межами чернечої обителі. В кого боліли зуби, просто зверталися в молитві до святої, і наставало полегшення. Жила вона в третьому столітті від Різдва Христового, але Церква дотепер зберігає пам’ять про неї. Стоматологи всього світу обрали її своєю заступницею, і в Міжнародний день стоматолога, згадують святу Покровительку добрим словом.
День ангела Поліни святкують 23 березня. Перекладається це милозвучне ім’я, як «сонячна», бо походить від імені бога сонця Аполлона. Воно популярне в усьому світі. Його власницями є чудові акторки, художниці та звичайні, але прекрасні жінки на нашій планеті.
Ця розповідь гріла душу дитини. В житті в неї спочатку все йшло чудово: люблячі батьки, дідусь і бабуся, успішне навчання в школі, заняття музикою. Вдома в них був білий рояль. Бабуся грала, а мама співала романси. Поля мріяла вступити в Інститут культури, так як мала неабиякі творчі здібності. Але потім трапилося непоправне: батьки з місією «Лікарі без кордонів» поїхали в близькосхідну країну і, рятуючи там життя, втратили своє. Дідусь важко перенів втрату і скоро його не стало. Поліна попрощалася з мрією стати артисткою і вступила в медінститут, щоб таким чином вшанувати пам’ять про найрідніших. Коли навчалася на третьому курсі, пішла у засвіти бабуся.
Дівчина залишилася сама в старенькому будинку на околиці міста. Щоб утримувати його, вона взяла квартиранток, своїх однокурсниць, за символічну плату, бо стипендії ледве на їжу вистачало. Дівчата в гуртожитку звикли в колі хлопців-однокурсників перебувати, тож і сюди парубків стали приводити.
Поля подружилася з Антоном, і згодом пара стала жити разом. Молоді люди хотіли після навчання узаконити свої стосунки, але владні батьки хлопця мали щодо нього інші плани. Незаможна невістка, в якої не залишилося рідних, їх не влаштовувала. Антон був слухняним сином і задля райдужних перспектив, обіцяних батьками, покинув дівчину.
Після розлуки з коханим Поліна несподівано для самої себе відчула, що стане мамою. Інтернатуру в такому разі доведеться відкласти. На щастя, її підтримала тітка Зося, яка після втрати чоловіка залишила будинок у Кракові синові, а сама тимчасово повернулася в рідний Житомир і оселилася у племінниці, щоб допомогти їй з майбутньою дитиною, і дати можливість закінчити стажування в інтернатурі. А виявилося, що буде двійня, тим більше допомога молодій жінці була вкрай необхідна.
Поліна мріяла назвати донечок Вірочкою й Надійкою на честь доньок святої Софії. Їй здавалося, що ці імена найбільше підходять для дівчаток-близнят. Але доля внесла корективи в її мрії. Спочатку була випадкова зустріч із Антоном, який побачивши стан Поліни, сказав: «Швидко ти знайшла мені заміну». Дівчині стало гірко, що Антон навіть думки не допускає, що це може бути його дитина. Вона нічого йому не відповіла, але коли прийшла додому, відчула, що потрібно терміново їхати у пологовий.
Ранні пташки разом важили всього три кілограми. Поліна бажала тільки одного, щоб вони жили. Які ж святі в цей день народились для Неба? Вона, як колись і її мама, глянула в церковний календар. Зоя…Ім’я, що означає «життя», належало розкаянній красуні Зої Вифлеємській, яку вразило і зворушило праведне життя святого Мартиніана настільки, що вона стала його послідовницею. Світлана… В перекладі на арамейську означає «Фотинія». Це було ім’я жінки, яка набирала води з криниці Якова, коли до неї наблизився сам Ісус і попросив напитися, обіцяючи дати їй живої води. Згодом вона з синами проповідувала Христову віру. Тож Полінка доручила святим жінкам своїх донечок.
Тітці також сподобалось рішення племінниці. Близнятка росли, набиралися сили. Коли їм сповнилося півтора року, Поліна повернулася до інтернатури, а через два роки вже працювала в державній поліклініці. Після роботи жінка пригортала Зоєньку та Світланку, потім сідала за свій білий рояль. Вона придумала мелодію на слова маловідомої, але улюбленої поетеси Світлани Гайдай, і разом із тіткою співали:
«Дві зіроньки у всесвіті людському, два сонечка, що гріють і вночі, дві ластівки, що кличуть нас додому і янголам всміхаються вві сні…», присвячену любим доням.
В одне таке надвечір’я пролунав дзвінок у двері. Це був Антон. Хтось сказав йому, що Поліна не була заміжньою, що народила двійнят і проживає в своєму будинку з тіткою. За весь цей час він так і не зміг її забути, нарешті задумався, чи не його це діти. Він уже мав власну поліклініку в Бердичеві. То батьки постаралися, допомогли з орендою, обладнанням та інструментарієм, щоправда, не вистачало персоналу. То принаймні, якщо його Поліна не пробачить, то чи не погодилася б вона переїхати до райцентру та працювати в його поліклініці.
Про цю історію я дізналася від тітки, але що вирішила Полінка, мені невідомо, бо вона обіцяла подумати. Коли буду в Житомирі і зустріну Зосю, то при нагоді запитаю про подальшу долю її племінниці. Я б не простила такого маминого синочка. Цікаво, що думають люди про те, хто більше винен, що два сонечка до чотирьох років зростали без батькового тепла і ласки: Поліна чи Антон.
