fbpx
Історії з життя
Від Ужгорода в купе зі мною їхала сім’я: мама, тато, бабуся і дівчинка років 4-х. Прокинулася вона рано – о четвертій ранку. Весь вагон прокинувся від дитячого плачу. Це бабуся надумала причесати внучці розпатлане волосся. Мама з татом мирно продовжували сопіти, а весь вагон вискочив у коридор, аби з’ясувати, що сталось. Потім дівчинка не хотіла снідати, потім вона просила мультики на планшеті

Солодке слово “відпустка”. Нарешті їдемо на море! Дорога тривала, аж 16 годин з Ужгорода до Херсона у потязі. У нашому купе їхали діти…

Від Ужгорода в купе зі мною їхала сім’я: мама, тато, бабуся і дівчинка років 4-х. Прокинулася вона рано – о четвертій ранку. Весь вагон прокинувся від дитячого плачу. Це бабуся надумала причесати внучці розпатлане волосся. Мама з татом мирно продовжували сопіти, а весь вагон вискочив у коридор, аби з’ясувати, що сталось. Потім дівчинка не хотіла снідати, потім вона просила мультики на планшеті. Бабуся не впоралася з технікою і розбудила тата.

Татко невдоволено ввімкнув тій планшет і відвернувся до стіни. На всі вимоги дочки ніяк не реагував, хоча вона постійно щось просила.

Наступним «диригентом» стала мама. Вона почала дівчинку переодягати, проти чого мала протестувала ще активніше, ніж проти зачіски. В 11 ранку весь вагон молився про те, щоб дівчинку поклали спати. Її сльози говорили про те, що рання птаха потребує відпочинку… Втім, як і ми всі.

За весь цей час жодного разу ніхто з родичів не сказав дівчинці просте слово «тихіше». Склалося враження, що у рідні просто вироблений імунітет. Дівчинка галасує – а вони цього не помічають. Чи треба говорити, як всі зраділи, проводжаючи сім’ю на одній зі станцій!

Як говоритися, недовго музика грала. Рівно 10 хвилин. На звільнені місця в сіли дві бабусі, дівчинка-підліток і хлопчик, на півроку старший від принцеси, яка щойно вийшла. Пасажири переглянулись і приречено зітхнули.

Тимур, так звали хлопчика, діловито висипав з маленького наплічника 5-6 машинок і почав захоплено «прокладати трасу». Іноді, забувши про все, він підіймав голос імітуючи буксуючий автомобіль. Бабуся, відволікаючись від бесіди зі своєю супутницею, спокійно повертала голову і стиха говорила: «Тимур, тихіше! Ми в поїзді». Хлопчина оглядав нас зніяковіло і повертався до машинок. Годині о дванадцятій бабуля скомандувала: «Їсти». Дівчинка, її внучка, розгорнула згортки, всі троє перекусили, не забувши пригостити мене.

Попоївши, малий подивився мультики на телефоні і займався чимось ще. Навіть не знаю чим. Ми розмовляли з його бабусею і дитина нічим не привертала нашу увагу.

Ось такі різні діти.

Від чого ж залежить  вихованість? А як ви вважаєте, в якому віці треба привчати дитину до порядку і прищеплювати норми поведінки в суспільстві?

Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.

Головна картинка – pexels

You cannot copy content of this page