Донька моя вийшла заміж майже одразу після університету. Я не була проти раннього заміжжя доньки, хоча й у захваті також не була.
Ми з чоловіком одразу попередила Дашу, що допомагати їм нічим не будемо. Так, у нас є змога це робити, адже обоє працюємо і будинок у передмісті здаємо в оренду, але окрім ста тисяч, які ми на весілля подарували нічим їм із зятем більше допомогти не зможемо. Адже ж вона сама вирішила вийти заміж.
Освіта в неї є і на роботу ми її влаштували хорошу. Якщо ухвалює такі рішення, то про наслідки теж має думати сама. Звісно, від дитини своєї я не відмовилась геть. Ми й при появі онуків гарну суму подарували, я практично місяць у доньки жила, доки вона не сказала, що може впоратись уже сама. Ми з чоловіком притримуємось тієї думки, що діти то діти, доки під стіл, як кажуть, пішки бігають. А вже коли є у доньки своя сім’я – то доросла людина зі своїм власним, окремим світом і життям.
А нещодавно вона мені зателефонувала з проханням великим. Мовляв, чоловік її без роботи поки залишився і вони у нас просять впустити їх у дім який ми здаємо. Вони квартиру оплачувати наразі не в змозі, тож просять нас допомогти.
Я одразу запитала, чому зять не може заробляти, адже він здоровий молодий чоловік. Так, можливо не начальником, як був до того, але хіба не має у столиці підробітку достатнього для забезпечення родини? Чому не йде в таксі, адже ж авто має?
Донька щось мені про те, що знайти “гідний” підробіток важко і “таксі це не його”, говорити почала, але я навіть не дослухала.
— Тобто ви, не випробувавши усі варіанти для того, аби покращити своє становище, одразу пішли найлегшим шляхом? У вас двоє дітей, ви дорослі чоловік і жінка. Уявіть. що у вас немає батьків з будинком у передмісті і рийте “носом” землю, аби налагодити своє життя.
Уже два місяці донька зі мною розмовляти відмовляється і бачитись. Усе моїми словами говорить”уявіть що у вас батьків немає з домом у передмісті”:
— Знаєш, мамо, ми таки викрутились, – каже одного разу. – Чоловік спить по три години на добу, але за оренду маємо чим заплатити. Але мені ось що не зрозуміло: нащо я вам узагалі була? Ви мої мама і тато, хіба ж є у тебе ще хтось окрім мене? Я так часто до тебе по допомогу звертаюсь? Ти відмовила своїй єдиній дитині у допомозі, тоді, коли вона так мені потрібна була. Ніколи, ніколи вас з татом не зрозумію і пробачити не зможу.
А я не розумію її. Хіба ж вона не бачить, ми їй допомогли. Саме тим, що не протягли руку допомоги, тим і підтримали. Так, хай спить по три години, але вихід знайшли ж – знайшли. А якби ми впустили їх? Тоді б він розслабився і вічно шукав “достойну” роботу, яку в нинішніх умовах можна три роки чекати і не знайти.
Хіба я не права?
Отож! Може згодом і донка мені подякує, після того, як зрозуміє. яку послугу ми їй з татом зробили.
14,11,2022
Головна картинка ілюстративна pexels.
