Дочка моя Христина чомусь впевнена, що всі батьки просто повинні дітям купити по квартирі. Не знаю, звідки у неї такі думки, але мені, як матері трьох дітей, такий варіант явно не підходить. І іпотеку, яку дочка просить на себе оформити, а вони будуть платити, я теж брати не буду. Занадто вони несерйозні ще для іпотеки.
У мене троє дітей, яких я виховувала одна. Чоловіка раптово не стало, а нових відносин я не хотіла, та й ніколи було. Мені дуже допомагали батьки і свекруха, але було все одно не просто. Але якось вижили ж.
Христина, старша дочка, їй зараз двадцять вісім років. Є ще два сина, їм по двадцять років, вони живуть в столиці, вчаться на заочному, працюють і грошей у мене не просять, кажуть, що самі дають собі раду. Вони взагалі завжди були більш самостійними і зібраними, ніж сестра.
Христину я вчила платила за її навчання. Після вузу вже вона влаштувалася на роботу, стала зустрічатися з хлопцем, п’ять років тому вони одружилися. Я молодим особливо допомагати не могла – мені потрібно було ще двох студентів доучувати і на ноги ставити. Молоді ніби як розуміли і не ображалися.
Коли сини вилетіли з гнізда в самостійний політ і влаштувалися на новому місці, я змогла зітхнути вільніше. Нарешті можна було пожити для себе. Діти подорослішали і самі себе забезпечували, до онуків справа ще не дійшла – саме те.
Але якщо сини самі перебирали ногами у напрямку до світлого майбутнього, то дочка вирішила піти по шляху найменшого опору. Вона з чоловіком попросилася жити до мене під слушним приводом – збирати на іпотеку. До цього вони знімали квартиру та дочка постійно скаржилася, що відкладати не виходить.
Я погодилася, квартира трикімнатна, тут всім місця стане. І стали жити разом. Молоді перший час вели себе тихо, а як обжились, то і друзі пішли і знайомі і гулянки-посиденьки до ранку і з’ясовування стосунків під акомпонимент посуду, який розлітається на кахельній підлозі. Мені це все відверто не подобалось, бо я людина у віці і хотіла хоч якийсь час пожити в тиші і спокої.
Після розмов молоді на якийсь час затихали, а потім все починалося спочатку.
А одного дня дочка прийшла до мене з розмовою, суть якої зводилась до того, що під одним дахом нам уживатися важко, та й дітей їм уже час мати. Але не у мене ж, або на знімній квартирі це робити? Я не розуміла, куди вона хилить. А виявилося все просто.
– Ми дізнавалися, нам іпотеку не схвалять, тому що у нас офіційна зарплата маленька. Давай ти її на себе оформиш, а ми будемо платити?
– Ви ж нічого не зібрали, яка іпотека? А перший внесок?
Дочка сказала, що перший внесок їм готові дати батьки зятя. Я запитала, навіщо тоді вони переїхали до мене, якщо збирати їм нічого не треба, а дочка зітхнула і сказала, що вони хотіли назбирати ще грошей, щоб перший внесок був побільше, а відсоток, відповідно, менше. Але у них не виходить.
– Розумієш, ось якби у нас вже була іпотека, ми б її платили, а так просто складати кудись гроші, щоб вони лежали ми не можемо якось.
Зрозуміло, що гроші їм як приходили так і йшли. Але як цікаво виходить – вони жили на всьому готовому, ні на що не скидалися, ні на що не збирали, а їм ще й не вистачало завжди, до кінця місяця вічно у мене перехоплювали в борг.
– Ти ж казала, що ви гроші відразу на якийсь ощадний рахунок кладете? – уточнила я у дочки, але вона тільки опустила очі і промовчала. Це була красномовна відповідь.
Подумала я над пропозицією дочки, і відмовила, чим дуже її обурила.
– Ви не можете зараз кінці з кінцями зводити, хоча немає кредитів і ви живете у мене за дякую, не скидаючись навіть на комуналку. І то позичати примудряєтеся. А як ви збираєтеся платити іпотеку?
Дочка відповіла, що вони якось там уже розберуться, це питання мене вже не повинно цікавити. А як не буде, якщо іпотеку візьму я? Навіщо мені ці розваги?
– Нормальні батьки дітей житлом забезпечують, а ти навіть іпотеку на себе оформити не можеш! – не стрималась дочка, – Батьки чоловіка нам на перший внесок грошей дають, а ти хоч копійку в нашу сім’ю вклала?
– А я повинна? Все, що я тобі повинна, я виконала – виростила, вивчила, у великий світ відправила. Коли мене не стане – поділіть з братами спадок. А що я тобі ще винна? У сватів одна дитина, а у мене вас троє. Мені кожному по квартирі купити? Так я ж одна, на хвилиночку.
Дочка ж високомірно заявила, що якщо я не можу дати нічого дітям, то навіщо узагалі їх у світ приводила? З’їхали вони від мене в той же день, хоча я їх не гнала.
У мене пропало взагалі будь-яке бажання допомагати дочці. Вона і так вчилася і нічим більше під час навчання не займалася, а хлопчаки самі пішли на заочне і відразу пішли працювати, щоб платити за своє життя і навчання. Ось ніби одні батьки, одне виховання, а які різні вийшли діти. Чия не надто хороша мама, чи це у всіх так?
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.
