Можна сказати, що війну вона прийняла з полегкістю. Вона, Ірина, яка тільки в січні дізналася, що онко.
Вона, мама, яка має на руках 42-річного сина Толіка, який має інвалідність. Вона, дочка, яка має на руках 81-річну лежачу маму.
“Я думала, кому вони потрібні, крім мене? Краще згинемо всі втрьох. Вдома. Так буде ідеально: бабах – і нікого нема. І болю нема”, – згадує жінка.
Проте, коли бабахнуло біля дому в її Костянтинівці, жінка швиденько набрада волонтерів «Восток SOS» і перевезла родину до Дніпра.
Далі почалися питання з тим, що родину не могли поселити разом, бо місць немає, люди пливуть і пливуть до міста, вибирати нема з чого. Тільки завдяки волонтерам їх вдалося поселити разом у Центрі тимчасового перебування маломобільних, людей з інвалідністю і похилого віку.
Далі Ірина взялася за своє лікування.
“Фонд Восток SOS знайшов кошти і на те, щоб Іра після стаціонару могла пожити в гідних умовах поруч із рідними. Як оговталась після впливу препаратів – знову поїхали до Центру. І знову це сталося як виняток, адже термін тимчасового перебування давно сплив”, – розповідає представниця Восток SOS Ольга.
Ірина переживала лікування, але її мама ні. Ірина заявила, що поховає матір в рідному селі і ніщо їй не завадить, бо так заповідала мама. Це було «туди-й-назад».
Зараз жінка хоче одужати і піклуватися про свого сина.
“Війна ж скінчиться колись, правда? А я все, що завгодно зроблю, землю гризтиму, але виживу і поїду додому. Я тепер без житла, без мами, з одним сином на руках. І зі своєю хворобою. Але я це подолаю. Чуєте? По-до -ла-ю. Ми переможемо”, – каже жінка.
За матеріалами УП. Фото: УП.