fbpx
Історії з життя
Алла любила модне взуття і прикраси. Свою заробітну плату вона в сімейний бюджет не давала, бо вважала ці гроші своїми, могла собі на них дозволити купити хорошу косметику чи салон оплатити

Для мене головне, коли чоловік про мене піклується. Вірність і відданість – ось основне. Якщо чоловік мене любить, то він має бути таким і все. Це дуже просто, – провадила «лекцію» Алла.

– А ти теж віддана?, – запитала Люся з бухгалтерії.

– Звичайно, я маю бути вірна чоловікові. Інакше, якщо він про щось здогадається, то перестане бути відданим мені, – як маленькій пояснювала Алла.

Нічого ці дівчата в житті не тямлять, ще їх вчити і вчити. В їхньому маленькому колективі тільки вона може себе назвати щасливою в шлюбі. Вічно приходять на роботу і жаліються на чоловіків.

– Забув про нашу річницю.

– Забув купити каву.

– Забув винести сміття.

– Забув зробити сюрприз.

– Не дарує квіти.

Жалі і претензії. У неї все по-іншому. Вони з Віктором познайомилися ще студентами. Упадав за нею і бігав – ще б пак, адже вона найкрасивіша дівчина на факультеті. І вона знала собі ціну. Минув якийсь час і вона таки здалася, бо таку відданість таки треба пошанувати. Вона сама бачила з власної сім’ї, що чоловік може бути абсолютно байдужий до дружини, волочитися за іншими жінками, а дім сприймати, як безкоштовний готель. Ще змалку зрозуміла, що набагато краще, коли турбуються про тебе, дорожать тобою, живуть тобою. За нею увивалися й інші кавалери, але таких якостей у них не було. Тому вона й обрала Віктора. Бо вона розумна й розважлива.

А Віктор не підвів. Шаленів від щастя і все робив аби вдовольнити кожну її примху. Він знав дні народження її мами і тата, само собою, що її, і всі річниці – знайомства, заручин і весілля. Дарував квіти і її улюблений чорний шоколад. Працював допізна, навіть, брав додому підробіток, бо Алла любила модне взуття і прикраси.

Свою заробітну плату вона в сімейний бюджет не давала, бо вважала ці гроші своїми, могла собі на них дозволити купити хорошу косметику чи салон оплатити, бо вона ж не звір який аби все з чоловіка тягнути. Навіть, час від часу купляла їжу. Тільки не часто, бо косметологічні процедури, то задоволення доволі дороге.

Час ішов, а їхня родина жила в мирі і злагоді. Алла вислуховувала жіночі теревені і дивувалася наскільки вони нерозважливі. Заснувати сім’ю на основі якихось мимовільних емоцій, а потім дивуватися, що все минуло. Не дивно, що чоловіки так часто кпинять жіночу логіку. Алла всім своїм доглянутим сяючим виглядом демонструвала, що її підхід єдино правильний.

– Дівчата, ви маєте з самого початку окреслити власні межі і червоні лінії. Якщо ви не проговорюєте правила, то чому дивуєтеся, що їх порушують.

– А як же кохання?, – знову Люся з бухгалтерії передивилася романтичних фільмів.

– Люся, ти бачиш до чого тебе кохання довело? Ти дуже щаслива в сімейному гуртожитку?, – Алла сипала аргументами.

– Принаймні, мій Андрій щасливіший не гаруючи на двох роботах, – знайшлася й вона на аргумент.

– Твій Андрій просто лінюх. Не перебивай. Так, лежебока. Тому ти й живеш який рік в тій маленькій кімнатці і сто років не була в перукаря.

Люся замовкла. Частка правди тут була. Вона не хотіла наполягати аби Андрій ще більше працював, він і так приходив з роботи дуже втомлений. Вона бачила, що його турбує спина і часто важко встати з ліжка. Тому вона й не наполягала, а сама працювала понаднормово – вела ще одну фірму, допомагала зі звітами. З тими клопотами й не встигала в перукарню, і не тільки в перукарню. Забула коли й була на масажі чи косметологічній процедурі.

Коли вона допізна світила в їхній маленькій кімнатці, коли горбилася над стосом паперів, коли терла скроні, щоб не заснути. Тоді вона згадувала про холену Аллу і зі злістю дивилася на сплячого Андрія. Пекло від нездійсненних мрій. Хотілося чогось кардинально іншого, ситого і впевненого в завтрашньому дні.

Зранку її будив аромат міцної кави в купі з цілунком, Андрій масажував затерплу шию, робив бутерброди і проводжав до роботи, тримаючи за руку. А ввечері вони сиділи під одним коциком, дивлячись фільм і весь світ переставав для неї існувати.

Автор: Ксеня Ропота.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page