fbpx
Історії з життя
Анна зварила макарони, потім на друшляк, потім обсмажує на сковороді, Михайло вже тут як тут вказує, що друшляк потрібно відразу вимити, інакше засохне, потім буде важко відмити. Анна йому відповідає, що за сім – десять хвилин не засохне, поки вона тушкує макарони

Анна в сорок чотири роки залишилася вдовою. Вона довго не могла прийняти цю реальність, довгий час чекала, що коханий зараз зайде з посмішкою додому, але життя часом складається так непросто. Сім’я у них була міцною, кохали одне одного, тішилися донечкою Марійкою, а зараз вона доросла, і сама вже мама двох дітей.

Анна вийшла на пенсію в п’ятдесят п’ять років, хотіла ще працювати, але донька порадила їй: «Відпочивай, живи для себе, ми тобі нудьгувати не дамо, за онуками будеш доглядати, якщо ти не проти». Аня подумала і вирішила, що дійсно, дарма пенсію не дають, хоча почувалася бадьоро, але можна і для себе пожити. Не бігти рано-вранці на трамвай, на роботі не нервуватися. Все життя працювала в бухгалтерії, одні цифри в голові, ось і вирішила відпочити.

Жінка вже чотири роки на пенсії, звикла до спокійного розміреного життя, нікуди не поспішає, у неї багато вільного часу, ходить на прогулянки, зустрічається іноді зі своїми подругами, діти і внуки часто її відвідують.

Є у неї заняття улюблене, вишиває хрестиком і гладдю, а ще подобається стрічками вишивати, вже всіх своїх подруг обдарувала своїми вишивками.

Вона зовні приємна жінка, невисокого зросту, з сивим волоссям, але сивина їй личить, не худа, не повна, звичайна жінка у віці, чого у неї не відняти, так це акуратності, завжди одягнена добре, навіть на п’ять хвилин вийти, винести сміття, вона все одно одягнеться акуратно.

Якось на прогулянці з подругою Наталею в парку, вони проходились навколо озера і годували качок, їх там багато, вже підросли каченята, кінець серпня, її улюблений місяць. Поруч з ними зупинився чоловік приблизно їхнього віку, і раптом звернувся до подруги:

– Наталю, привіт! Давно тебе не зустрічав, як життя, як справи, здоров’я? Як Сашко твій поживає?

– О, Михайле, привіт! Так, давно не бачилися. У мене все нормально, Сашко теж добре, ось поїхав на риболовлю з друзями.

– Сашко у своєму репертуарі, рибалка він у тебе чудовий, нічого не скажеш, напевно, вже загодував тебе рибою?

– Буває і так, – весело щебетала Наталя.

Наталя познайомила Анну з Михайлом, це її однокласник, Саша її чоловік, теж навчався з ними в класі.

Михайло самотній, дружина від нього пішла років дванадцять тому до іншого, і переїхала в інше місто, він про неї нічого не знає, дітей у них спільних не було, вони одружилися, коли у неї вже був маленький син.

Михайло його виховував, але потім якось не склалися у них стосунки ні з сином, коли той підріс, ні з дружиною.

Вийшло так, що Михайло часто гуляв з ними, він просив Наталю, щоб та йому дзвонила, коли вони разом гуляють, припала йому до душі Аня. Минуло з півроку, Михайло вже один запрошував її на прогулянку, і в кінці кінців запропонував вийти за нього заміж. Жінка послухала і сказала:

– Михайле, якось відразу заміж я не ризикну, потрібно трохи удвох пожити, подивитися, як у нас спільне життя скрадатиметься, ми з тобою вже не молоді, зі своїми звичками, заморочками, потрібно придивитися один до одного в побуті.

– Ну що ж, давай так поживемо, я згоден, – відповів Михайло.

Жити почали у Анни в трикімнатній квартирі, вона не хотіла переїздити зі своєї затишної квартири, бувала вона в гостях і у Михайла, але холостяцька оселя, є холостяцька, їй не сподобалося.

Проживши приблизно місяць разом, Аня вже почала звикати до життя з Михайлом, все ж веселіше, є з ким поговорити, посміятися, і він цікавий співрозмовник. Наталя іноді дзвонила, цікавилася їх життям, запрошувала в гості до себе. Все начебто нічого, але з часом, вона зрозуміла, що у Михайла є неприємна риса в характері, він починав постійно її вчити, як мити посуд, як чистити картоплю, ніби вона якась «навмійка».

Ще йому не подобалося, що Анна сидить вишиває, сказав, що вона займається якоюсь нісенітницею.

Почалися на цьому ґрунті неприємні непорозуміння, наприклад, Анна зварила макарони, потім на друшляк, потім обсмажує на сковороді, Михайло вже тут як тут вказує, що друшляк потрібно відразу вимити, інакше засохне, потім буде важко відмити. Вона йому відповідає, що за сім – десять хвилин не засохне, поки вона тушкує макарони.

Або, наприклад, вказує, що картоплю потрібно спочатку мити, потім чистити, але Аня каже, що картопля з магазину чиста, навіщо її мити. То каву вона неправильно варить, то послідовність закладки овочів в борщ вона порушує. Ці вказівки звичайно не в один день звучали від Михайла, але частенько. І ось поступово такі побутові дрібниці почали її дратувати.

Анна намагалася з ним поговорити, що не потрібно лізти зі своїми порадами на кухні, коли готує, і взагалі кухня, це її територія, принаймні вона так звикла. Начебто Міша погоджувався, але минало небагато часу, і все повторювалося знову і знову.

Потім дійшло до прання речей, якось Аня закинула прати рушники, і махрові великі і кухонні, і раптом Михайло поклав свої шкарпетки туди ж, вона спокійно сказала, що шкарпетки не пере з рушниками. На що Михайло відповів:

– Та яка різниця, все одно все машинка випере.

Анна йому пояснила, що шкарпетки треба прати з темною білизною. І чомусь цей випадок дуже обурив Михайла, мабуть не сподобалося йому, що Анна права, і поміж ними розбурхалася справжня сімейна негода. Вони виказали одне одному все, що думають.

Цю ніч вони провели у різних кімнатах, а на ранок Анна не встигла прокинутися, постукав Михайло, і на підносі приніс горнятко кави. Але вона майже не спала всю ніч і вирішила, що вона запропонує Михайлу розлучитися, прожили вони буквально півроку, а вже стільки накопичилося претензій один у одного. Навіщо їй якісь сімейні негаразди, вона хоче жити спокійно, без всяких вказівок, а Михайло хай іде в свою квартиру і господарює там.

Вона подякувала за каву. Після сніданку, Анна запросила Михайла присісти на диван і почала розмову:

– Михайле, я вирішила, що нам з тобою потрібно розлучитися, я не маю наміру вислуховувати всі твої зауваження, та багато чого накопичилося, я зрозуміла, що ми на побутовому грунті з тобою не уживемся.

Побутові питання для нас з тобою – це камінь спотикання. Я багато думала, і зрозуміла, що ти не виправишся, і я теж, занадто різні ми в цьому питанні. Так що давай з тобою розлучимося тихо і мирно.

Михайло не очікував такого повороту, і почав переконувати Анну в зворотному:

— Анничко, але ж ми притираємося один до одного, я постараюся більше не втручатися в твої жіночі справи, я обіцяю. Прости мене, дай мені ще один шанс, я виправлюся.

Анна подумала трохи і погодилася, якщо вже він так її потребує й обіцяє, то вона подивиться, як буде далі.

Минуло близько місяця, у них все було добре, Анна вирішила, що Михайло дійсно все зрозумів і більше вони не будуть повертатися до цього питання. До них приїхала в гості подруга Наталя з тортом, вони пили чай, посиділи добре, молодість згадували, а після того, як поїхала подруга, Михайло сказав, що вона неправильно порізала торт, і не ті чашки поставила до чаю.

Вона встала спокійно, пішла в кімнату, зачинила за собою двері, і через кілька хвилин вийшла з великою сумкою, з якою Михайло прийшов до неї. Поставила сумку біля вхідних дверей в коридорі і сказала Михайлу:

— Михайле, я тебе прошу піти.

— А що я такого зробив, або щось сказав неправильно?

— А нічого, все правильно, я переконалася, що ми з тобою різні. Так що йди.

Михайло встав, одягнувся, узяв сумку і сказавши, що тв робить велику помилку, і такого чоловіка їй більше не знайти, пішов. Аня, посміхнувшись, зачинила за ним двері, їй стало легко і вільно, вона подумала і сказала сама собі: «Ну і не буде у мене чоловіка, а такий і задарма не потрібен».

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page