Військовий ЗСУ Ярослав з псевдо «Куба» приїхав до мешканців села Лукашівка, що на Чернігівщині, які в лютому врятували йому життя. Вони зустрічаються як рідні і обіймаються, шкода, що бабуся, яка врятувала йому життя не дочекалася Ярославового повернення з лікування.
Це був лютий, селяни виставили імпровізований блокпост на кінці села, неподалік були й військові – вони не знали, що та колона, яка суне на Чернігів, навіть не побачить того блокпосту.
Ярослав був командиром відділення і ходив на блокпости, перевіряв, що і як, так і подружився з Дмитром Напальком та прибігав поїсти до його хати чи позичити бінокля.
Росіяни виїхали з лісу раптово і поїхали на ферми, де базувалися військові. Проти такої техніки вони не мали зброї і спішно відходили.
– Ви навіть не уявляєте, що це було, – каже місцева мешканка Валентина, – Вони їхали полем, вони їхали по огорожах, по городах. Вони не дивилися, куди вони їхали! Двометрові колеса, а спереду таке як ніж і вони на верху сидять…
Ярослава поранили в полі і він вдячний побратимам, які дотягнули його до ферм. Там він пробув цілу ніч.
– Зранку знайшов велосипед і поїхав цією вулицею на свій страх і ризик, бо окупанти вже були в селі.
– 9 числа наступ був і хлопців розбили, – пригадує Дмитро, – А 10 вранці відкриваються ворітцята і Ярослав на велосипеді: «Поможіть!». Ми його швидко в хату, я зрізав з нього всі військові нашивки, білизну і шкарпетки ЗСУ – спалили в котлі. Знайшли гражданське, переоділи. Я не знаю звідки в нас з’явилися костелі, але якби не вони… Мати принесла костелі, покійна…
Родина придумала версію, що це бабусин онук, який приїхав з міста перебути в селі війну, він з дитинства інвалід і костелі, як доказ тому.
В цю версію повірили окупанти, які робили обхід по будинках, вишукуючи чи нема де військових чи тероборонівців.
– По п’ять раз на день приходили з перевірками – по горищах і підвалах лазили, – пригадує Дмитро, – Вісім загарбників прийшли: два бурята пішли хату перевірили, вийшли й сказали «Порядок», а їхній, напевно, командир, бо був з рацією, побачив колони на ганку в синьо-жовтих кольорах і такий : «Щось вони мені не нравятся» і давай іти в хату всі, виганяти чи що. Але тут почався міноментний обстріл, ми поховалися в погребі, а вони за хатою – отак пронесло.
Ярослав тримає в руках портрет бабусі і пригадує, якою вона була.
– Бойова була бабуся, по-справжньому бойова… нікого не боялася… Війну пережила, а тут трошки поспішила…
Пригадав, як під обстрілами ходила доїти корову, всім давала роботу на день, у всіх були свої обов’язки.
Ярослав показує поранену ногу, каже, що досвід в АТО 2014 допоміг йому вижити тоді на фермі. Він був в Дебальцево та під Донецьким аеропортом. Зараз відновлюється і готовий далі боронити Україну.
– Ми тоді були неготові: не було амуніції, не було нічого проти танків. А зараз все є. Ми настроєні дуже рішуче.
За матеріалами «Новий Чернігів».
Фото: 0462.ua.
09/09/2022
