fbpx
Історії з життя
Бабусю, можна я в тебе трохи поживу? — раптом запитав восьмирічний онук Сашко у бабусі Люби

Бабусина наука.

— Чого б це, — здивувалася бабуся. — А твої батьки? Хіба ж вони на таке погодяться?

— Ну, ти їм подзвониш. Попросиш, щоб вони мені дозволили. А я зі школи одразу приходитиму до тебе. Як сьогодні. Вона ж тут поряд, моя школа.

— То ти, значить, ще не розповів батькам про свою вигадку?

— Та ну, — махнув рукою онук. — Знаєш, як із ними складно порозумітися? Вдома вони мене змушують займатися всілякими безглуздими справами, і спробуй тільки заперечити.

— Примушують, значить?

— Угу, — кивнув онук.

— А ти не хочеш?

— Не хочу.

Бабуся уважно подивилася на онука, потім поцікавилася.

— І якими ж безглуздими справами вони змушують тебе займатися?

— Ну, наприклад, мити посуд. І не лише за собою. Уявляєш?

— Уявляю. А ти що, згоден їсти з брудного посуду?

— Згоден. – Сашко легковажно знизав плечима. – Ну, скажи, бабусю, навіщо, наприклад, мити чашку після того, як попив чай?

– А що, не треба?

— Звичайно, ні. Чай – це чай. Після нього можна просто сполоснути чашку водою, і готово. А вони торочать: «Візьми рідину для миття посуду!». Чи, наприклад, тарілку після супу її теж мити з цією рідиною не обов’язково. Холодною водою під краном сполоснув — і все. А вони знову лаються. У тебе ж, он, ніяка рідина для миття на мийці не стоїть. Правильно, бабусю, адже вона взагалі нікому не потрібна?

— Це тому, що я посуд сухою гірчицею мию, — розгубилася бабуся Люба. — А ти, значить, такий уважний, що все помічаєш?

— Звісно. І ще, навіщо заправляти ліжко щоранку, якщо ввечері я знову в ньому спатиму? — не міг заспокоїтися онук. — Скажи мені, бабусю Любо, навіщо люди це роблять?

— Справді, навіщо? — замислилась бабуся.

— Ось! – зрадів Сашко. — І навіщо мити підлогу в кімнаті, якщо я в черевиках там не ходжу.

— Правильно, Сашко! — Бабуся навіть заплескала в долоні. — А я думаю, навіщо мені все це? Навіщо я все життя ці дурниці робила?! Для чого я перед приходом онука чистоту наводила, якщо вона йому не потрібна?

— Ну що, бабусю, то я в тебе поживу? — тепер уже впевнено запитав Сашко.

— Так, живи, — махнула руками бабця Люба. – Тільки все ж таки, що ми з батьками робитимемо?

— Ну, ти їм подзвониш?

— Ні, хитренький який. Сам дзвони. Скажи, що я згодна.

— Гаразд, — зрадів Сашко.

– От і добре, кивнула бабуся. — А я тобі зараз постіль приготую. Хоча ні, постривай. Давай спочатку чай з тобою вип’ємо.

– Давай. — Онук радісно потер руки. — З чим ми цього разу питимемо чай? З млинцями? Чи з тортиком?

— З якими млинцями? — Здивувалася бабуся. — Навіщо нам якийсь тортик, якщо за годину цей тортик у твоєму животі перетвориться на… Сам знаєш, на що. Просто вип’ємо з цукром.

— Просто із цукром? — скривився Сашко. — Бабусю, я просто з цукром не люблю.

— Ну, тоді зовсім без цукру, — зраділа бабуся. — І економно вийде, і корисно. Кажуть, цукор дуже шкідливий для організму.

Бабуся полізла в шафу, довго там щось шукала, потім дістала з неї стару почорнілу від заварки чашку.

— Ось, — поставила вона її на стіл перед онуком. — Я вже викидати її хотіла, але, бачиш, стала у нагоді. Чашка така, як ти любиш. Немита сто років.

— Цікаво, — Сашко з побоюванням подивився на цю чашку, потім злякано подивився на бабусю. — Хіба з такої чашки щось можна пити?

— А чому ні? Та ти не бійся, любий. Чашка майже чиста. Просто стара. Хочеш, я зараз сполосну її водою з-під крану. — Вона так і зробила, потримала склянку під струменем води і знову поставила перед онуком. — І все. Гоп, і готово.

— Так? — Онук стурбовано глянув на бабусю. – Мені тоді цікаво, на чому я спати в тебе буду?

— Як на чому? — Бабуся Люба ненадовго замислилась. — В мене є підстилка, з-під нашого песика, якого минулого року не стало. Пам’ятаєш нашого Рексика.

— Угу. — буркнув онук, і сумно повісив носа.

— Ось на цій підстилці ти й будеш спати. Її заправляти взагалі необов’язково. Під ліжко ногою засунув, і нехай там валяється. А ввечері – ногою знову намацав, висунув і спи. Ти чого засмутився? Давай, пий чай, та дзвони батькам.

— Бабусю, мені чомусь перехотілося залишатися в тебе, — тихо сказав Сашко і підвівся з-за столу.

— Чому ж це? – здивувалася бабуся.

— Батьки хвилюватимуться. Їм тепер доведеться самим посуд мити. Мені їх шкода.

— Ти молодець, що про батьків турбуєшся, — схвально кивнула бабця Люба. — А за це я тобі, так і бути, чай у чистеньку чашку наллю, і тортиком пригощу. Вип’єш, і біжи швидше додому, батькам допомагати. Там на тебе, напевно, важливі справи чекають.

— Чекають, — посміхнувся Сашко.

Anisimov.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page