Все у житті Владислава Кривошеєва було чудесно – улюблена робота з автівками, блогерство – все як мріяв в дитинстві.
– Можливо, це звучить кумедно, але в дитинстві я мріяв стати таксистом. У майбутньому так і сталося: я два роки підпрацьовував у таксі.
А далі він керував великим і відомим автоклубом gp.club.if., завдяки роботі в бізнес-перевезеннях об’їздив половину країни і про це знімав блог.
Далі почався 2014 рік, але це було десь далеко, а не в рідному Франківську, та й у нього ж «білий квиток» – яка армія?
– Коли прилетіли перші ракети, я був на заправці перед виїздом з області. Стояв і пив каву, нічого не підозрюючи. Почув вибухи та зрозумів, що почалося.
Хлопець одразу зателефонував мамі та сказав, аби вона не панікувала. Спочатку хлопець волонтерив і доволі успішно, бо його велика блогерська аудиторія давала можливість залучати кошти для потреб військових.
– Цікавився, що їм потрібно, складав списки необхідного та просив про допомогу підписників.
Найнеобхіднішими тоді були спальні мішки, каремати й продукти. На власному авто я їздив містом та областю, збирав усе, пакував та відвозив до частин.
Військовий зізнається, що йому було страшно долучатися до військових, але далі він зрозумів, що просто має це зробити.
– Усією компанією добровольців, які зібралися в Івано-Франківську, ми вирішили офіційно вступити до лав ЗСУ. Тоді у 72-й бригаді якраз формувався новий батальйон. Із нашого кістяка сформували кулеметний взвод. Ми пройшли бойове злагодження і згодом вирушили на фронт – у Донецьку область.
Родина хлопця відмовляла, як і дівчина, що змусило його з нею розірвати стосунки.
– Через моє рішення вступити до лав ЗСУ я розлучився з дівчиною. Між нами почалися сильні суперечки. Вона вмовляла мене не йти на фронт, не підтримувала моє рішення. Тому я вирішив розірвати з нею. Вже потім зрозумів, що вчинив дуже жорстко, адже вона просто сильно хвилювалася за мене. Наразі ми час від часу запитуємо одне в одного, чи все гаразд. Але такого спілкування, як раніше, між нами, певно, вже не буде.
А далі все пішло на лад, та він і сам не сподівався, що нарешті налагодить стосунки з вітчимом.
– Певною мірою мій вчинок щодо вступу до лав ЗСУ став прикладом для моєї сім’ї. Мама дуже мене підтримує зараз. А ось вітчим спочатку поставився до мого рішення негативно. Взагалі у нас із ним стосунки були не дуже. І все ж, певно, я став прикладом і для нього. Бо якоїсь миті він написав мені, чи можна мобілізуватися в нашу бригади. А ми якраз доукомплектовували свій взвод. Тепер ми служимо разом із вітчимом.
Хоч хлопець і кулеметник, але він відповідає за зв’язок та всіляку електроніку у взводі.
– Дуже важливо під час виконання бойових завдань бути на зв’язку між кожною позицією. Це основа злагодженої й оперативної роботи всього підрозділу. Зарядити, прошити, розподілити рації – це все на мені. Також іноді відповідаю за тепловізори та інтернет, – каже він.
Звичайно, хлопцям важко, особливо на першому бойовому завданні.
– Це день, коли розумієш: навчання вже позаду й будь-якої миті ти можеш загинути. Відчуття були різні, було реально страшно. Але в нас дуже крутий колектив, і ми завжди одне одного підбадьорюємо й тримаємося на позитиві.
Його вдруге контузило недавно, але він зумів вивести свою групу з-під обстрілу.
– Ми добігли до своїх. Тоді я поставив собі за мету вивести нашу групу до точки евакуації. Я знав дорогу, і це була не перша моя контузія, а отже, я розумів, як тримати себе при тямі. На лінії оборони ми почали виводити «трьохсотих» на власний страх і ризик. Ніхто не був впевненим, що ми залишимося живими. Не знаю, як так сталося, але я почав керувати нашим відходом, направляти групу. Розповідав, де краще сховатися, де спуститися в яму, де зупинитися тощо. Я постійно оглядався, перевіряв, чи всі в нормі. Намагався правильно спланувати наш відступ до точки евакуації. Від лінії фронту ми пройшли приблизно три кілометри. Там на нас чекав автомобіль. Я сів в авто й лише там зміг трохи видихнути та розслабитися. Пощастило, що все добре закінчилося.
Планів на перемогу у хлопця дуже багато – і в Криму на пляжі поніжитися, і одружитися та відкрити кафе.
– Після перемоги я планую нарешті відкрити омріяну кав’ярню. На 100% упевнений, що зроблю це. Раніше багато вагався… Зараз перестав відкладати щось на завтра, відмовляти собі у чомусь, бо жити потрібно прямо зараз. Не буду казати, що перемога вже близько, але точно не за горами. Ми робимо все, що в наших силах, щоб цей день настав якнайшвидше. Любіть Україну, не забувайте кидати копійку на ЗСУ, тому що кожна гривня грає дуже важливу роль. Придбаний дрон може навести артилерію на ворожий танк, а куплений автомобіль – вивезти поранених.
Фото: скрін з відео.
09/18/2022
