24-річна дівчина з таким ніжним позивним «Ластівка» каже таку важку правду: “Воюю за життя у країні, куди хочеться повертатись. Щоб мої діти не знали іншого значення слова град”.
Вона з Запоріжжя, хоч і живе в Києві, туди й пішла в тероборнону ввечері 24 лютого. Прийшла. А навколо – купа людей, безлад, де поткнутися – не відомо, бо по-суті військової справи абсолютно нічого не вмієш. В аптечках тільки активоване вугілля на 2 тисячі людей! Тоді дівчина вирішила взяти за цю справу, хоч і не мала медичної освіти.
“Медикаменти було складно знайти. Турнікети – майже нереально. Приїжджали зрання за ліками на склад, але могли повернутися з порожніми руками», – пригадує вона.
Проте тут вона проявила свій характер і вже за тиждень була начальником медслужби батальйону з 16-ма підлеглими. Проте папірці залишила в тилу, а сама пішла в бойову частину.
“Я непогано стріляю. Почала водити машину. А от правила поведінки довелося вчити з нуля. Могла віддати свій автомат іншій людині. Цього робити не можна. А я велася двічі чи тричі. Получала потім, звісно. Тут багато таких штук, які розуміють тільки військові.
Форму видавали 46-го розміру. У мене 40-й. Штани перешила. З кітелем експеримент не вдався. Дістала 42-й. А футболка – 54-й, але я люблю такі. Сильно схудла. Їм одну тушонку й хліб, якщо є. Кілька днів хотіла шоколаду. Мені привезли. Мабуть, від стресу – плитку з’їла за раз.
Амуніція важка. В армії треба бути готовим до фізичних навантажень. Якщо не можеш, не маєш сили волі – значить, не будеш на бойових позиціях. Кулеметники носять кілограмів 40. З гігієною у всіх проблеми. Води майже немає. Щоб помитися – вологі серветки і то не завжди. В мене тижні три було брудне волосся. У Києві вимивала його 5 разів, вода була чорна. У зоні бойових дій спала з автоматом. Під час відпустки вдома прокидалася і шукала автомат.
Під час війни я позбулася комплексів. Зрозуміла: якщо хочеться щось зробити і ти впевнений, то роби зараз. Бо іншого моменту може не бути. Треба цінувати людей, які поряд. Життя – прекрасне, але мінливе”, – перелічує вона всі премудрості війни.
Після лекцій парамедиків з батальйону «Госпітальєри», вона мала такі-сякі навички в обробці поранень. Слава Богу, що перше виявилося простим, а далі пішло-поїхало. Головне заспокоїти пацієнта, хоча вона має своєрідне почуття гумору: «Іноді заспокоюю: “Виживеш – банку пива принесеш”».
Про рідних вона розповідає коротко, бо деякі з них зараз в окупації.
«Розмови з рідними у мене короткі: «Жива. Немає інтернету. Все». Ніколи з ними не прощаюся», – каже Ластівка.
«Але була одна страшна ніч, коли я думала, що це кінець. У бліндаж, де лежачи поміщаються 4 людей, запхалися сидячи більше 10. По позиціях одного з відділень двічі чи тричі влучив танк. Ми сиділи й чули, як летить снаряд. Серце завмирало – хоч би не сюди”», – каже вона.
За матеріалами «Герої Свободи».
Фото: колаж.
