Роман Труба 24 лютого прокинувся від вибухів в Івано-Франківському аеропорту, бо вікна його будинку виходять просто на нього. Далі все було механічно – йому подзвонили з підрозділу територіальної оборони та попросили прибути у військкомат.
«Контракт з ТРО я підписав ще 1,5 року тому. Ні хвилини не думав, одразу почав збиратися», – пригадує він.
Каже, що найважливішим в такий час – це вміння себе опанувати та самоорганізуватися.
«Здавалося, що війна далеко від нас, хоча ми 24 на 7 були у штабі з хлопцями. Коли ми приїхали у зону бойових дій, то зовсім все по іншому відчувалося»,- каже він.
Зараз Роман з позивним «Оса» керує логістикою на Запорізькому напрямку: починаючи від дерев для бліндажів, заправки автомобілів до організації логістики харчування.
Військовий каже, що думав, ніби в міській раді Івано-Франківська багато бюрократії, але в армії цього ще більше.
Роман каже, що фільми і реальне життя дуже відрізняються.
«У фільмах війну зовсім по іншому показують, ніж тут. Є категорія людей, я їх називаю “воїни”. Вони на автомат почіпляли різні снайперські прибамбаси: глушники, приціли. Волонтери збирали великі суми грошей, щоб купити обладнання… Є онлайн-війська, які знімають ролики, коли є час. Тут ніхто по полі з автоматом не бігає, це велика рідкість. Це війна важкої техніки, артилерії. За пару кілометрів ми просто перестрілюємося. Тут треба вміти викопати собі окоп, зробити бліндаж, світломаскування», – каже він.
Але найважче, що все швидко міняється і ти не знаєш, що чекає тебе завтра.
«Недавно була історія: якби снаряд прилетів 15 метрів вбік, то нас би вже не було.
Є відчуття втоми. Не фізичної, бо на початку було багато фізичної роботи, до цього звикаєш. Зараз більше втома моральна. Ти увесь час чуєш вибухи. Це в основному відбувається у нічний час. Тому, якщо сильно гримнути дверима чи щось впаде, то ти лякаєшся. Думаю, в багатьох з цим будуть проблеми вже по поверненню у додому», – каже «Оса».
Зазвичай, військові ввесь час ховаються та укріплюють позиції.
«День стає коротшим. Таке відчуття, що час звузився. День проходить швидко, але ти більше від цього втомлюєшся. Між собою сміємось, що через 3-4 дні поїдемо додому, бо всі втомились», – каже він.
Рідні Романа живуть біля кордону з білоруссю, тому вони бачили як ворожі колони рухалися на Україну.
«Сиділи без світла дуже довго, були проблеми з їжею. Вони цей момент пережили. Зараз у них все добре, все відновили», – каже він.
Військовий каже, що їхній підрозділ всім забезпечений, а все, що треба висвітлюється на сторінці Територіальної оборони Івано-Франківської МТГ. Каже, що волонтери вже менше сюди їздять, бо дуже небезпечно.
«Дуже образливо, коли читаєш про псевдоволонтерів, які збирали на щось гроші і собі забрали. Але ми забезпечені всім. Дуже приємно, що і міська рада дбає. Якщо є якась потреба, то можна до них звернутися і нам допоможуть. Є багато волонтерських організацій, які до нас приїжджали, але я особисто з ними не спілкувався. Ми дякуємо їм за все», – каже військовий.
Каже, що дуже надихають особисті подарунки і малюнки.
«Так, милі посилки піднімають настрій. У мене на бронежилеті висить вервичка, яку передали волонтери. Знайомий говорить: “Роман, ти ж не ходиш до церкви часто, для чого це на фотографії?”. Таке відчуття, що я почав більше в Бога вірити. Це загострюється, коли відчуваєш страх. Бувають ситуації, що тобі треба надіятися тільки на Бога. Мені здається, що Він мені дуже сильно допоміг. Бо ми попадали у ситуації, коли могла статись дуже велика біда», – каже військовий.
На запитання, що буде робити після перемоги, каже, виявляється, у нього було прекрасне життя, а не рутина.
«Дуже хочу додому. У мене колись було відчуття, що я живу у постійній депресії і рутині. А зараз я розумію, що жив не у депресії, і не в рутині, у мене було прекрасне життя. Зараз я дуже переосмислив своє ставлення до близьких, до рідних. З мамою дуже рідко говорив, бо я далеко, завжди щось роблю, нема часу. Вважав, що поговорити раз у тиждень — це нормально. Зараз розумію, що це не так. Треба ремонт на квартирі доробити, сім’ю створювати. Купа всього треба зробити. Дуже хочу поспати на нормальному ліжку і з’їсти чогось доброго – маминого борщу», – каже він.
За матеріалами «Галка».
Фото: колаж.
09/28/2022
