fbpx
Микола розумів, що їхній корабель сів на мілину, намагався все залагоджувати мирним шляхом, шукав компроміс. Але це не принесло ніяких дивідендів. Тетяну наче підмінили. Не міг впізнати ту, заради якої залишив дружину й маленьких дітей
Крізь білі жалюзі районної лiкарні пробивались сліпучі промені сонця. Усі підвели погляди до вікна, де хмарки наввипередки, ніби граючись, бігли одна поперед одної. Земля після вчорашнього дощу стала
— Боже, поможи! — почала просити Христина. — Засип до сватів снігом, пороби перемети, захурдели, щоб світу білого не було видно. Хай до весни не доб’ються до нас. А там, може, дівку собі другу приглядять
Христинка ще з дитинства не любила зими. Холодно, снігу стільки, що з хати не вийдеш, поки батько не відкидає. А як відкидає, то все одно не поткнешся на
– Я розумію, як усе виглядає. Але більше не можна так жити. Ми з Ромою уже півтора року разом. Він втомився від постійних обманів. Обіцяв усе розповісти, як ви повернетеся з відпочинку. До речі, ми ці два тижні теж гарно провели. Літали у Туреччину
«Поїзд прибуває на третю колію. Стоянка – п’ять хвилин», – пролунав чарівний жіночий голос з динаміка. «Фух, встиг», – зітхнув з полегшенням Роман. В одній руці він тримав
Селом уже повзли чутки: якщо вперта Марися не хоче називати свекруху матір’ю, значить, довго поруч із нею жити не збирається… І чоловікові терпець увірвався
…Одружився сільський парубок Іван із Марисею – дівчиною з сусіднього села. Молода дружина з першого ж погляду сподобалася всій Івановій сім’ї, а з його молодшими сестричками вона навіть
У суботу вранці подружки урочисто одягли Люду – ось-ось мав приїхати Роман, аби везти «на роспис». Чекали, готувалися взяти «викуп» за наречену, а жениха все не було. Може, якесь лихо сталося? Звучала з репродуктора музика, уже й сходилися на весілля гості, а Людин брат сів до друга в машину і гайда до Романа. Стріла їх мовчазна давно не білена хата з великим замком на дверях
Того літнього сонячного дня Люда була на сьомому небі від щастя – Роман запропонував їй одружитися! Хлопець жив у сусідньому селі. Зустрічалися вони недовго. Їй здавалося, що такого
Вибач, сестро, що забрала його в тебе. Вибач, що не навідувалася до тебе стільки роківу. Вибач, що коли я приїхала тоді після Вітіного дзвінка, то зосталася тут назовсім. У твоєму домі. З твоїм Вітею. З твоїми хлопчиками. Вибач, сестро, що зайняла твоє місце
Пригадуєш, сестричко, як колись давно, мені було лише 3 роки, а тобі щойно виповнилося 5, ми вперше серйозно посварилися? Мені сподобалася твоя забавка, яку тобі подарувала наша бабуся
Не хотіла вірити подругам, коли ті нашіптували, що вона не єдина. Пропустила повз вуха слова, що одружуватись їм поки що не варто, бо немає де жити, дарма що він – єдиний син у сім’ї, і будинок у них нівроку – чотирикімнатний. Як це він приведе в дім чужу людину, яка буде користуватися їхніми речами, ходити по їхніх килимах?
Все! Досить! Оксана самотньо брела вулицею, не звертаючи уваги на яскраві вивіски, що запрошували настирливим миготінням неону випити стонадцяту чашечку кави чи купити найнепотрібнішу річ. Вона опустила очі,
Поїхали діти. Телефон на столі. Із собою Галина його не бере. Бігає до хати через кожних півгодини, аби пересвідчитись, що син знову зателефонував
– Ти мене залишаєш?! – голосила Галина. – Що ж я без тебе робитиму?! Хто город виоре? Кого буду просити, картоплю посадити? Ти ж знаєш, що ходити по
Історія банальна. Гнув спину зранку до вечора на якогось київського пана (вже й у нас їх – хоч греблю гати, не треба ні Італії, ні Іспанії з Ізраїлем), а грошей не віддали. Просидів посеред столичної метушні цілий тиждень, бо роботу закінчив, проте розрахунку так і не дочекався. Господар напередодні солодким голосом повідомив, що їде з родиною на якісь там острови
– Я прошу Вас зрозуміти мене. Як жінка жінку, прошу. Я не знаю, може, у Вас немає проблем з тим, як зібрати дітей до школи, а от у
Ігор їхав за кордон на заробітки. Багатоголосо шумів вокзал, заглушуючи закінчення фраз дружини і двох синів, – Олега та Владислава. Наостанок ще раз обійняв любих серцю людей та мовив: – Не сумуйте, все буде гаразд. Не назавжди ж їду. Ось зароблю трішки грошей, щоб вистачило на життя та освіту для дітей, та й повернуся
Ігор їхав за кордон на заробітки. Багатоголосо шумів вокзал, заглушуючи закінчення фраз дружини і двох синів, – Олега та Владислава. Наостанок ще раз обійняв любих серцю людей та

You cannot copy content of this page