У той момент, коли вже потрібно було платити за замовлення, Роман схопився, почав нишпорити по кишенях і врешті заявив, що нібито забув гаманець вдома. Ймовірно, він сподівався, що я не буду влаштовувати”розбір польотів” в ресторані і просто мовчки оплачу рахунок. Але не тут-то було
У той момент, коли вже потрібно було платити за замовлення, Роман схопився, почав нишпорити по кишенях і врешті заявив, що нібито забув гаманець вдома. Ймовірно, він сподівався, що
10 кумедних принципів кожного знаку зодіаку. Впевнені кожен з вас знайде у них краплинку себе
Пропонуємо вам 10 кумедних принципів кожного знаку зодіаку. Впевнені кожен з вас у них знайде краплинку себе. Овен: Краще зі мною не сперечатися. Спочатку зроблю, потім – подумаю.
Була зустріч з однокласниками, веселощі, спогади. Олеся не відходила від Славка. Марина, подружка, запитала: «Що з тобою, Олесю? Красень був — не подобався? А тепер, на візку, подобається?» Олеся лиш відмахнулася, бо й сама не розуміла, що з нею коїться
От і знову… Як тільки Олеся опиняється на цій стежині серед лугу, серце починає наспівувати цю пісеньку. Та й яке вона уже “дівча”? Доросла, самостійна, тридцять “з хвостиком”,
— Не знаю вже, що робити! — скаржилася мені моя подруга Аліна, — нормальні чоловіки перевелися. Одні “все навпіл” залишилися! Рік назад я від такого втекла, гублячи шльопанці. І ось знову, здається, на ті ж граблі! Півроку зустрічаємося, все добре, заговорив про весілля навіть! Почали обговорювати з ним майбутнє життя, і у мене дежавю
— Не знаю вже, що робити! — скаржилася мені моя подруга Аліна, — нормальні чоловіки перевелися. Одні “все навпіл” залишилися! Рік назад я від такого втекла, гублячи шльопанці.
Я – друга дружина. І нікому не побажаю такого щастя в житті. Якось раз, коли перша дружина Таня була запрошена на МІЙ день народження, причому запрошена не мною, а свекрухою, я розізлилася. Сталося це в минулому році. Як тільки я побачила, що вони заходять в хвіртку мого двору, у мене щось клацнуло в голові
Я – друга дружина. І нікому не побажаю такого щастя в житті. Перша дружина мого чоловіка – жінка не надто охоча до роботи, меланхолічна, вміє тільки читати і
«Лілю, може, все-таки передумаєш? — не підводячи очей на дружину, тихо спитав Сергій. — Сім’я ж у нас. І донька. І я, як і раніше…»
«Лілю, може, все-таки передумаєш? — не підводячи очей на дружину, тихо спитав Сергій. — Сім’я ж у нас. І донька. І я, як і раніше…» Жінка не дала
Щастя моє тривало недовго. Не минуло й півроку наших стосунків, як виявилося, що я при надії. Ця новина приголомшила Андрія й показала мені його справжнє єство. Мого коханого наче підмінили. Де й поділась його доброзичливість, люб’язність, ніжність і лагідність
– Барон!.. Фу!.. Вгамуйся!.. Ксенія заледве притримувала пса, який рвався на повідку. Їй ледве вдалося заспокоїти чимось знервованого собаку. Присівши біля великої вівчарки, жінка почала лагідно погладжувати її
Люба була трохи повненькою. Не надто, звичайно, але і не “дівчиною модельної зовнішності” на межі з надмірною худорлявістю. Та й обличчя у неї було, хоч і симпатичним, але дуже простим – без “тюнінгу” і складного макіяжу. “Рафаелівська мадонна!” – зневажливо кинув Іван після того, як Люба пішла: “Проста, як картопля! З нею від нудьги можна Богу душу віддати! Веселішого б когось …”
Івана покинула дружина після п’ятнадцяти років шлюбу. “Полюбила іншого”. Іван дуже страждав і не приховував цього, тому панянки молодшого пенсійного віку, з яких, здебільшого, і складався трудовий колектив,
Лист був несподіваним. Спочатку злякалася чужого почерку, а потім серце неспокійно забилося від прочитаного: «Ваш чоловік має іншу, купує їй дорогі речі. Вашу адресу дізналися з конверта, якого він поклав на столі». Не вірила, думала, що вигадка якась: Богдан не такий, він нерішучий. Читала далі: «А ще він їй пише вірші, в яких обіцяє дістати зорі з неба». А далі був той найперший вірш, від якого вона колись захмеліла і, повіривши в Богданові щирі почуття, вийшла за нього заміж
Після недоспаної ночі було важко. Новий робочий тиждень вимагав неабияких зусиль, щоб приступити до ревізії в лісовому господарстві. Лариса встала о п’ятій ранку – поспішала на автобус. За
— Ні, мамо, дітей я не віддам нікому, — сказав Василь і міцніше стиснув руки обох синів. — Як захочете помогти нам — не відмовлюся, але діти будуть зі мною…
Василь кинувся назустріч лікарю — і всі запитання, які роїлися в його голові останню годину, так і залишилися невимовленими. Їх пришпелив до дна душі погляд старого професора, в

You cannot copy content of this page