Головна

Історії з життя

Кілька років тому ми з чоловіком почали їздити на заробітки, щоби купити собі хату й забезпечити майбутнє. На половину мрії ми заробили, залишилося заробити на другу половину, коли з’ясувалося, що я при надії. Чоловік втішився, а я — не дуже, бо це не входило в мої плани
Історії з життя 0
Я — заробітчанка. Тут, у чужій країні, маю вечорами багато часу, тож або вишиваю, або читаю улюблену газету. Кілька років тому ми з чоловіком почали їздити на заробітки,
– Щось з цим молодиком не так. Дивак? А чому його отут серед звичайних людей везуть, а не в спеціальному закладі тримають? Не судіть. не знаючи. Історія до сліз
Історії з життя 0
– Щось з цим молодиком не так. Дивак? А чому його отут серед звичайних людей везуть, а не в спеціальному закладі тримають? Не судіть, не знаючи. Історія до
— Нещодавно приходив до чоловік мене, казав, що хоче розлучитися. І щоб я йшла з хати. Мовляв, його батьки її будували. А куди мені йти? Мою продали, щоб йому машину купити. Казав, возитиме нас до моря… Яке море?
Історії з життя 0
Їхала до Києва електричкою. Навпроти мене сиділа жінка. На одній із зупинок підсіла до неї, певно, давня знайома. Почали вони розмову. — То твій Петро з тобою живе?
— Я вже скоро забуду, яка вона на вигляд! А зростала такою уважною й лагідною. Серце тішилось, що буде до кого на схилі віку голову прихилити… Я ж її пестила, бавила, сама боса була, а доню одягала якнайкраще. Накуплю тканини — і до кравчині Яніни. А як виросла, вийшла заміж, то переінакшилась. Куди й поділась моя лагідна донечка. Гир та гир до мене
Історії з життя 0
Молода жінка з маленькою донечкою на руках зайшла до сільського магазину. Придбала необхідні продукти, розрахувалась і вийшла. Дві старенькі жінки, що сиділи на довгій лавці попід стіною, мовчки
Ніна Іванівна поїхала до нотаріуса, потрібно переписувати на себе будинок. Нотаріус ошелешив її повідомленням про те, що уже є заява на оформлення спадщини. Ніна Іванівна нічого не розуміла: її дочок ніби хто зурочив — обидві взялися змагатися з матір’ю за спадщину. Розтягли батькову майстерню, забрали навіть чужі дошки. Черга дійшла навіть і до старенької машини
Історії з життя 0
Ніна Іванівна, моя сусідка по палаті, була неговірка. Удень цьому не сприяли різноманітні процедури — у кожної з нас свої, але мовчазна вона була і вечорами. Саме о
Всіх дружина брата на вуха поставила, всім про майбутнє розлучення повідомила, всіх звинуватила: свою маму – що не відмовила від вибору, нашу з Павлом – що заробляти не навчила. Навіть по мені пройшлася, співчуття висловивши, що я в сім’ї бідняків народилася
Історії з життя 0
– Навіщо нам підгузники? Ти маєш для мене гарні новини? – радісно запитав чоловік, побачивши велику пачку памперсів. – Та ну! Я тільки з декрету вийшла! Це для
Дізнавшись хто у неї з’явиться, Леся почала вибирати ім’я, мріючи назвати сина якось грандіозно. У хід пішли всілякі Яро-Свято-Миро-слави, Арнольд… Простеньке ім’я Іван, запропоноване Лесі її чоловіком, тьмяно губилося на тлі її варіантів, вона навіть думати над ним не хотіла, заявивши майбутньому таткові: – Я мама і я буду ім’я вибирати
Історії з життя 0
“Хрещена мати Соломона” – це навіть звучить, як назва якогось трилера. Ми з Лесею знайомі двадцять років. Як сіли в першому класі за одну парту, так більше й
Чоловіка наче прошила здогадка. «Галю, побійся Бога, навіщо ти це зробила?», – налилось буряком обличчя. У відповідь лише двері гримнули
Історії з життя 0
Подружжя Іваницьких було дітей не мало. А що посади мали добрі, то й жили в достатку. Та ще й в обласному центрі. Іван Петрович мав племінницю, вродливу і
Степан сказав відразу: вона (так називав колишню дружину) відплачує мені за те, що не дав згоди на її поїздку з донькою в Болгарію
Історії з життя 0
В коридорі сиділа молода жінка. Маленька донька міцно обхопила її шию тоненькими руками. Мамо, мамо, лепетала дитина. Коли до них підійшов чоловік і покликав: «Софійко, йди до тата»,
Доньки, дізнавшись від брата, що мама вже не планує повертатися на заробітки, навіть не приїхали. І до себе її не запросили
Історії з життя 0
Марина ледве підвелася з ліжка після важкої безсонної ночі. Душу заполонила гнітюча порожнеча. «Ні кому не потрібна, — думала Марина, запарюючи каву. — Навіть рідним дітям, для яких

You cannot copy content of this page