Історії з життя
Що, Валю, була вчора на похоpоні? – літня сусідка запитально дивилася на молоду охайну жінку, яка бережно тримала за ручку гарненьке дівчатко. – Була. Почула новину, і навіть
Маленькі ангели в білих льолях злітали з Ейфелевої вежі. Вони були кумедні і пустотливі. Сміялися, підморгували. Вона намалювала подібних картин десятки. Небо, Ейфелева вежа і ангели. На цій
Хатина баби Оксани, колись охайна та чепурна, одиноко стоїть край села і низькими вікнами поглядає на дорогу, обшарпані вітрами стіни похилилися на бік від часу. Не віриться, що
«Ромку, – якось, перестрівши, мовив Іван, – хоч це і твоє дитя, але це – мій син. А ти… Мені не віриться, що ми більше десятка років ми
«Мамо, я в монастирі тепер житиму. Не чекай мене». Про Олесю з Сергієм уже й не цікаво було пліткувати: то в Луцьк на тиждень в готель утечуть, то
Марина гарно малює. Чоловічий портрет став прелюдією до її неймовірної історії. – Я назвала його «Людина зі сну». Нас познайомив мій колишній чоловік. Покійний. Спершу я нічого не
… А дощ не вщухав. Витанцьовував вулицями. Що йому до перехожих! Олег з Іриною від дощового полону врятувались у найближчій кав’ярні. – Отже, каву з коньяком? – запитав
Під Соломіїні ноги з ялинки впала шишка. Гарна, продовгаста, трішки наїжачена. Дівчина глянула вгору: от дивно, наче хтось невидимий знає, що сьогодні в неї день народження. І гадки
Наталці було тривожно на душі. Звідки йшов неспокій, не могла зрозуміти. Дивний настрій псував вихідний. Зателефонувала до чоловіка. Щось довго з гаража не повертається. Сказав, обговорюють з сусідом
Цю зворушливу історію я почула, коли поверталась додому з санаторію, що в Хмільнику на Вінниччині. Вісім годин дороги — є час поговорити… МОЯ попутниця розповіла, що мешкає на