Історії з життя
– Можна у тебе винайняти житло? Я хочу відпочити. Втомлений, розгублений, посивілий – він чекав на відповідь. Не встигла нічого сказати. Прокинулася. Ранок стукав у вікно прохолодними сонячними
Цінуйте і поважайте один одного, дозволяйте рідним мати власні кордони, намагайтеся не порушувати особистий простір один одного! Я був підкаблучником. Моє слово в родині нічого не значило. Мої
Самітні душі прилітають на місця непризначених побачень. Нікого не тривожать. Лише тужать. А потім, зіщулившись, бредуть у позачас. Такі душі ходять опівночі. Струшують роси й полохають тишу. І
– Ти переможеш його лише тоді, коли переможеш саму себе, – сказала найкраща подруга. Леся в душі погодилася. Справді, пора закінчувати зустрічатися-прощатися, мучитися, розкаюватися… Цей недозволений роман Леся
– Їдуть! Їдуть! – галасують дітлахи, вгледівши вдалині весільний кортеж. Осіннє повітря розірвали срібні звуки музики. Гостей – мало не все село, а молодий, як і належить, –
Марія любила порослу травою і петровими батіжками межу. Саме так іменували ці квіти дідусь з бабусею. Скромні, голубенькі, на тоненьких ніжках. Бабуся казала: вони можуть лікувати. Маленька Марійка
—Не знаю чому, але вирішила вам зателефонувати. Ніколи раніше таким не займалась. Вибачте, це вперше. – Богдан і сам не знав, що сказати він уже тисячі разів пошкодував
У селі діда Ананія називали Пророком. Кликали ж Аноньком. Старого поважали і побоювалися. Навіть завжди паяний Тимко тверезів, коли зустрічався поглядом з Пророком. Молодиці бігали до старого за
— Буде вам дитинка, доню. Їдьте у те село де на камені три сліди. Багато я див чула про те святе місце. Можливо і вам допоможе. – Леся
— Прости мені дитино, то я вас розвела! Ти його любила. Прости. І може, Бог над ним змилується. – Юля слухала і тихо плакала. Аби почути ці слова