Історії з життя
Свекруха мене не просто не приймала, вона мене переінакшувала всі ці роки шлюбу, бо я не достойна на її Василька скаржитися. – Хочеш мати чоловіка, то мовчки, –
Ну, що тут скажеш? Життя таке життя. Хто б міг подумати, що колись я буду сидіти тут, в цьому старому кріслі, і дивлячись на онучат, які бавляться так
Сусідку нашу Марину я знаю, бо я від неї лиш на десять років молодша, то рахуйте мені сімдесят три, а їй вісімдесят три, ще жінка цілком була при
Того дня Ірма Валеріївна до нас завітала із радісною новиною. Такий настрій був у неї чи не вперше за три роки, відколи не стало свекра. Ми дуже зраділи
Вона регоче, заходиться, а ви б не відкрили двері, якби вам таке сказали? Та якби ви були на моєму місці, то ви б його на руках на сьомий
Батька свого я не знала, він покинув маму, коли мені було три роки і саме це, я так думаю, й спричинило її поведінку з вітчимом. Вона наче приросла
«А нащо було від чоловіка йти, аби тепер отак виглядати?». То мене мама отак підтримувала, адже щиро вважала, що чоловік міг разочок оступитися, і йому обов’язково треба пробачити,
Мені з самого початку ота ідея здалась дивною. Та й ще й свекруха ходить, як гріх за душею: “Забирай, та забирай, воно мені не треба”. То вже не
Тоді мені здавалося, що кохання так і мине мене стороною, бо ось мені вже аж двадцять п’ять років, а я нікого не люблю, ні з ким не зустрічаюся
Мама залишила нас і поїхала на заробітки. Ну, але це вона нам сказала так, аби ми її відпустили, а насправді вона мала геть інші плани на своє життя.