Марія овдовіла недавно, але їхній шлюб з Тимофієм важко було назвати щасливим. Обставини звели їх і ті ж самі обставини все життя не відпускали. Таке загальне і манюсіньке слово «обставина», але як воно часто паскудить всеньке життя.
Тож маючи за плечима п’ятдесят три роки і тридцять років шлюбу, Марія вирішила, що, нарешті, почне жити так, як завжди хотілося. А що? Діти – одружені, вже й онучок маленький з’явився, якраз час пожити для себе.
Але виявилося, що телевізійні шоу і посиденьки з подругами не таке вже й насичене життя. Тоді вона й зустріла Сергія – вдівця і батька двох дорослих дітей. Вони випадково зіткнулися в черзі по її улюблену випічку на Винниченка і все… Далі виявили, що люблять одну й ту ж пору року, пору життя і взагалі створені один для одного.
Сергій жив сам, його інколи навідували діти з онуками, але переїжджати до Марії він не планував. Марія ж теж мала власне житло, власні звички і не планувала переїжджати в чужу хату. Поки вони зустрічалися, власне житло видавалося приємним бонусом, але далі пішло гірше. Перше слово сказали діти Марії.
– Мамо, тобі скоро на пенсію, а ти за чоловіками дивишся. Якщо ти надумаєш переїжджати, то квартира буде мені, бо ми знімаємо і тратимо на це купу грошей.
– Чого це, сестро, тобі? Те, що ти вийшла заміж за бідняка не означає, що я маю тобі все життя подавати милостиню. Я, наприклад, теж хочу мати частку з цієї квартири, тому справедливо буде, якщо мама продасть квартиру і поділить гроші між нами!
Марія пила заспокійливе і диву дивувалася, що виростила таких егоїстів. Далі настала черга Сергія. Його історія була набагато складніша, бо дружину він втратив рано і вона дуже його просила, щоб діти не знали «мачушиної любові».
Перші роки він був такий розбитий і розгублений, що й не думав про одруження. А потім так звик, та й діти допомагали, що нікого в хату й не приводив. Мав якісь романи протягом життя, але діти завжди сприймали вороже претенденток, а ті не витримували і самі тікали.
– Тату, скільки можна? Ти вже старший чоловік. Коли був молодший, то ми ще могли зрозуміти, що ти водив жінок до нас, але зараз? Тобі треба думати про інші речі.
– Так, тату. Тим більше, як це вона буде жити в нашій хаті? А ми де будемо жити?
– Ви рідко приїжджаєте, – стояв на своєму Сергій.
– Але ж приїжджаємо! І де всі міститимуться? Вона буде ходити по нашій хаті, буде брати мамині речі. Це не припустимо!
– Тим більше, як буде з твоєю зарплатою? Ти нам завжди допомагав, а тепер все піде на неї? Ти будеш обділювати власних внуків і тратити на чужу нам жінку. Ти совість маєш?
Старі звички, дорослі діти їх розлучили. Зводять інколи спільні смаки на випічку. Тоді вони боязко кивають один одному і дивляться в різні боки.
Звичайно, хочеться кинутися в обійми, говорити, що так мало залишилося для щастя, то чому б не ризикнути? А потім згадують багато «обставин», через які не можуть бути разом: діти, квартири, гроші, звички і миряться з дійсністю. Життя дуже вигадливе на «обставини».
Автор Ксеня Ропота, спеціально для intermarium.news.
Фото ілюстративне.
