Старший лейтенант Карпюк Олексій чудом врятувався в Часовому Яру, але смеpть наздогнала його 3 жовтня на Херсонщині.
— Це була надзвичайна людина, про нього сміливо можна казати — з великої літери Людина, — поділились побратими. — Ще говорили з ним не так давно, вітали з ювілеєм — йому на початку вересня 55 років виповнилось. Що там говорити — це біда. Величезна трагедія. Таких як Олександрович — одиниці.
Надійний, щирий, відповідальний до дрібничок. Порядний і добросовісний.
— Чудова , прекрасна Людина… Сум? Біль? Ці слова не зможуть передати весь біль, який зараз відчувають всі, кому пощастило в житті бути поруч з Олексієм, — пані Світлана Гладун плаче і не може стриматись. — От запитайте у всіх, хто його знав. Чи знайдеться хоч одна людина, якій він би відмовив. Чи когось образив. Немає таких. І таких як Олексій більше немає.
Олексій проживав із дружиною в однокімнатній квартирі, тому мріяв про власний будиночок та жартував, що зробив би для родини там оазис, аби старість зустріти, внуків бавити… Свого другого онука він бачив тільки на фото.
«Висока ціна контрнаступу… Світла пам’ять воїну».
