Кажуть, що треба правильно виховувати дітей, щоб потім ні про що не шкодувати, і не кусати лікті. У мене троє дітей я їх дуже люблю. І любила завжди. Але вони один з одним не спілкуються. І хто у цьому винний я не знаю.
Першою дитиною у нашій сім’ї була донька. Чоловік, коли дізнався, що буде дівчинка, дуже засмутився. Він мріяв про хлопчика, тож вирішив відсторонитися від виховання. Вдень працював, а ввечері ходив на підробітки. Все робив для того, щоб менше часу проводити зі мною та дитиною. Дівчинка в мене виросла балувана, вона звикла, що увага мами належить тільки їй. Другою дитиною теж була дівчинка. Тільки цього разу батько вирішив, що її не дасть мені зіпсувати зайвими ніжностями. Доньку чоловік виховував, так, ніби то син його.
Він грав із нею у футбол, вчив плавати, кататися на велосипеді та водив на єдиноборства. Але її й учити не треба було. Характер у неї такий був сильним від народження. Свого досягала за будь-яку ціну. Завжди прагнула бути першою і нічого не боялася. Було в ній щось таке від хлопця.
У школі часто були зауваження щодо поганої поведінки. Третьою дитиною був хлопчик. Чоловік одразу забув про середню доньку. Він більше не приділяв їй уваги, а ось син у нього був на першому місці. Звичайно, таке ставлення не могло здружити наших дітей. Вони ще з малечку конкурували.
Я, бачачи, що мої діти поводяться як вовченята, багато плакала, розмовляла з ними, пояснювала. Дуже важко спостерігати рідній матері, коли в сім’ї йде такий розлад. Вони обіцяли помиритися, але потім знову починалося знову. Їх обіцянок надовго не вистачало. Потім знову починалися з’ясування стосунків.
Щойно старшій дочці виповнилося 18 років, вона одразу вийшла заміж та поїхала. З того часу ми бачимося з нею лише через інтернет. Складається враження, що дочка мене з чоловіком уникає. Навіть своїх онуків у мене ніколи не було можливості обійняти та потримати на руках.
Ми з чоловіком постійно з’ясовували стосунки через дітей. Він приймав бік сина, а я дочки. Потім ми розлучилися, син пішов жити до батька.
Середня дочка теж вискочила заміж, ніби на протест нам. Потім розлучилася, а потім вирішила, що їй потрібні тільки відьні стосунки. Заміж вона не хоче. Говорить, що сімейне життя не для неї. Чоловіків у її житті було багато, а от щастя нема. З освітою теж ніяк, донька ледве скінчила технікум. І то тільки завдяки моїм наполегливим проханням та вмовлянням. Не таку долю я хотіла для своїх дівчаток.
З моїх дітей вдало склалося життя тільки в сина. Він закінчив університет, здобув спеціальність юриста і зараз працює на фірмі. Ось тільки залишився таким же, як і був у дитинстві. З людьми йому складно будувати стосунки. А з сестрами він не бажає зустрічатися під жодним приводом. Та й вони не бажають бачити його. Зі мною він спілкується, каже, що я можу вибрати будь-яке місце та час для зустрічі, але до нашої квартири, де живе зараз його сестра, він нізащо не піде.
Старша донька обіцяє приїхати, але я не вірю її обіцянкам. Якби вона хотіла, то все давно можна було б зробити.
Я все думаю, коли я припустилась помилки. Де моє виховання дало тріщину. Може, я даремно так балувала старшу дочку або мало уваги приділяла середній, або не можна було повністю віддавати сина батькові. А може, у моїх дітей просто такий характер. І його вихованням не переробиш. Для мене залишається загадкою, чому в одній сім’ї всі живуть дружно, а в іншій, як кішка з собакою. Або це ми з чоловіком винні, що не могли домовитись, а діти все це бачили.
Я знаю тільки одне, що я чесна. Я любила їх, але спокою мені нема. Плачу кожен день і благаю Бога, щоб він навчив моїх дітей, і вони почали спілкуватися.
Головна картинка – pexels.
