Дім батьків ми з сестрою успадкували у рівних частинах, проте ні вона ні я там не жили. Коли ж мій старший племінник одружився, то пішов жити у ту хату – я була тоді, навіть рада. Хто ж знав, чим усе в результаті обернеться.
Мені 54 роки тридцять сім із яких я прожила у столиці. Спочатку вчилась тут, потім заміж вийшла. Ми з чоловіком на заводі працювали і встигли таки отримати двокімнатну квартиру. Були останніми, хто отримав ключі, після того все полетіло шкереберть.
Сестра моя теж в селі не залишилась. Вона, на відміну від мене обрала інший фах і пішла навчатись у Виш, що знаходився у Херсоні. Там вона і осіла.
Батьків наших не стало ще десять років тому. Мама з татом одне за одним так швидко пішли, що ми й отямитись не встигли. Їхній дім лишився пусткою. ні мені, ні сестрі він не був потрібен, адже знаходився далеко від місця нашого проживання, проте ми його успадкували у рівних частинах, як і землю.
Несподівано для нас обох, старший мій племінник виявив бажання жити в селі з дружиною. Він любив бувати у бабусі, допомагати поратись по господарству і на землі, тому не бачив свого життя у місті. Дружина у нього теж із села моїх батьків, тож ми погодились з радістю. Тоді ми сміючись говорили, що будемо на гостину приїздити, але все не складалось. Лиш ото на поминальну неділю заїжджали, але не на довго.
А тут 2022 рік зі своїми випробуваннями. Ледь пережили той час, як від сестри звісток не було. Як тільки у неї змога з’явилась, так одразу ж вона до свого сина в село і переїхала з чоловіком. Ми були за неї дуже раді. Проте, ми ще не підозрювали, які сюрпризи нам готує зима.
Ми з чоловіком на дев’ятому поверсі живемо. Наша квартира ніколи теплою не була, а тут ще й ці перебої зі світлом і теплом. У мене чоловік і так усе життя мав негаразди з диханням, а тут кутки почали цвісти, бо обігріву нормального немає, та й холод йому здоров’я не додав. А що таке йому з його диханням із дев’ятого поверху вниз і вгоду піднятись… То зрозуміє тільки та людина, яка в нашій ситуації.
Ми до останнього тримались, але все ж вирішили на якийсь час поїхати в село. Там моя половина дому, не вижене ж мене моя сестра правда? Зателефонували. аби попередити, а нас просять тиждень другий почекати, поки вони для нас літню кухню в порядок приведуть. Я одразу перепитала, а нащо нам кухня літня. а дім? У відповідь почула те, що у домі місця і так немає, там аж четверо чоловік живе, куди, мовляв нас ще туди.
Я сказала, що приїду у свою половину дому а не в лютню кухню, а кому не подобається, хай сам у кухні літній і живе.
От тепер ми з чоловіком не знаємо, як нам бути. Їхати “в лоб”. Але нам же жити там, а як воно ходити і знати, що тебе там бачити не хочуть. А з другого боку – половина дому є моєю. Чому я повинна ризикувати здоров’ям свого чоловіка тільки тому, що їм учотирьох в п’яти кімнатах “тісно”.
Як же ж бути?
18,01,2023
Головна картинка ілюстративна.
