fbpx
Історії з життя
Дітей шукали всім будинком. Небайдужі сусіди розійшлися магазинами, торговими центрами, зазирнули в кілька занедбаних будинків. Хлопчаків ніде не було

— Все! Вас покарано! Обох! – у пориві злості Марта жбурнула іграшковий потяг у стіну. Хлопчики провели іграшку тужливим поглядом. — Жодних мультиків, планшетів, інтернету!

Брати взялися за руки і синхронно опустили голови, визнаючи свою провину. Зазвичай цього цілком вистачало і мама знову ставала доброю та ласкавою, але сьогодні. У жінки увірвався терпець.

Її також можна зрозуміти. Вона прийшла з роботи, відстоявши за прилавком дванадцятигодинну зміну, а вдома безлад. Неначе ураган пройшовся. Іграшки розкидані по всіх кімнатах, книжки розкидані по підлозі, в тому числі й недешеві підручники. На кухні гора брудного посуду та майже порожній холодильник. І на десерт – зателефонувала класна керівничка близнюків, із купою скарг на їхню поведінку.

— Мамо, ми зараз все приберемо, чесно, — жалісливо кліпаючи блакитними очима, промовив старший із братів. Молодший лише підтакував.

— Звичайно, приберете, — кивнула все ще роздратована Марта. – Однак ваше покарання це не скасує. Весь наступний тиждень у вас одна розвага – уроки. Щоб виправили всі оцінки, і вибачилися перед вчителькою. Ви лише у другому класі! – сплеснула руками жінка. — Що ж буде далі?

— Але мамо, — почав був молодший, та його одразу перервав брат.

— Ми зрозуміли. Жодних мультиків та інтернету. Пробач нас, матусю.

— Поговоримо, коли вдома буде порядок.

Наступного дня мама так само була ображена на хлопчиків. Тоді Артур, занудьгував без свого телефону і запропонував братові цікаву, на його погляд, ідею.

— Тимофію, а давай підемо в гості до бабусі? Мама ж все одно повернеться лише увечері?

— Давай, — загорівся ідеєю Тимофій. — І подзвонити нам вона не зможе, бо сама ж забрала наші телефони!

Брати швиденько одяглися, півгодини витратили на пошук запасних ключів, без яких вони не змогли б покинути квартиру, і наввипередки побігли сходами вниз. На галас виглянула сусідка і, побачивши щасливих хлопчаків, дуже здивувалася. Аж надто голосно вичитувала вчора Марта, усі сусіди чули, як вона лається.

І поки Артур і Тимофій бадьорим кроком прямували у бік квартири бабусі, Марта не знаходила собі місця на роботі. Як там її хлопчаки? Чи не нудьгують? Поїли чи вирішили влаштувати голодування? Вона вже пошкодувала, що вилучила в них телефони.

Масла у вогонь підлив дзвінок сусідки.

— Марто, привіт, — швидко промовила жінка. — Ти ж ніби своїх пацанів учора покарала?

— Так, — відповіла Марта, відразу подумавши про погане. — Щось трапилося?

— Навіть не знаю, може, звичайно, й нічого, але… Ти їх кудись відпускала? Бо вони півгодини тому кудись пострибали.

– Що? – зблідла жінка, налякавши колег. – Куди пострибали?

– Не знаю, – розгублено відповіла сусідка. – Але в них із собою нічого не було, ані рюкзаків, ані пакетів. Думала, що вони захотіли погратися у дворі, але там нікого немає. От і вирішила тобі зателефонувати.

— Дякую, Антоніно Миколаївно, я скоро буду. Швиденько відпрошуся і приїду. — Закінчивши розмову, жінка хутко схопила сумку і рвонула до кабінету начальника. — Лише попадіться мені у руки! Швидко провчу, тиждень сидіти не зможете!

Марта була вдома вже через п’ятнадцять хвилин. У дворі дітей не виявилося. Як і на їхньому улюбленому спортивному майданчику. І в парку поряд із будинком їх теж не було.

Дітей шукали всім будинком. Небайдужі сусіди розійшлися магазинами, торговими центрами, зазирнули в кілька занедбаних будинків. Хлопчаків ніде не було.

Через дві години пошуків надійшла пропозиція звернутися до поліції. Матір відпоювали заспокійливим, поки правоохоронці опитували свідків.

— Навіщо я забрала у них телефони, — голосила жінка, тремтячими руками беручи склянку води. – Навіщо? Ну нашкодили, ну влаштували вдома безлад, але ж це діти! Треба було пробачити! Де ж вони тепер ходять?

Марта хотіла зателефонувати своїй матері, але згадала, що та поїхала в гості до подруги і повернеться лише в кінці наступного тижня. А змушувати літню людину хвилюватися вона не хотіла.

Минуло ще дві години. Марті викликали швидку, їй було дуже погано. Огрядний чоловік із серйозним виразом обличчя поміряв їй тиск, похитав головою і заговорив про госпіталізацію. Але жінка категорично відмовлялася. Раптом хлопці з’являться? Або ж зателефонує хтось…

— Марто Василівно? – у кімнату зазирнув поліцейський. — Як ви себе почуваєте?

— Погано, — відповів лікар.

— Щось трапилося? — Спробувала підскочити Марта, але сусідки швидко посадили її назад. – Щось із хлопцями? Ви їх знайшли? Ну, не мовчіть же!

Жінка розплакалася, не в змозі стримувати емоції. Молоденький співробітник органів спочатку навіть розгубився, а потім гукнув кудись у коридор.

— Ану швидко сюди! Подивіться, до чого матір довели!

В кімнату повільно зайшли бліді, мов крейда, брати. Вони не очікували, що їхній похід у гості обернеться подібним. І хоч бабусі вдома не виявилося, по дорозі назад вони зустріли друзів і загралися.

— Мам, мамо, — хлопчики кинулися до Марти, міцно обіймаючи її. — Мамочко, ми не хотіли тебе перелякати! Ми думали, що встигнемо повернутися до твого приходу і ти навіть нічого не помітиш. Матусю, вибач!

— А якби… якби з вами… щось трапилося? — Захлиналася сльозами жінка. – Що б я робила? Ви про це подумали?! Я… так боялася… переживала…

Хлопці теж захнюпали носами. Колективне голосіння припинила літня сусідка.

— Все, припини плакати! — суворо сказала вона, спостерігаючи, як чоловік знову надягає манжету на руку Марти. — Твої хлопчаки живі і здорові, на них навіть подряпини немає! А ти своїм голосінням лихо накличеш! Значить так, збирайся їдь у лікарню, а Артур із Тимуром переночують у мене. Ми вранці до тебе приїдемо.

Наступного дня притихлі хлопчики під суворим поглядом сусідки прямували відвідати маму. Артур ніс невеликий букет квітів, Тимур – улюблені мамині апельсини. Вчора з ними провели профілактичну бесіду і сусіди, і співробітники поліції. Брати мали час подумати.

Марті було значно краще і вона навіть рвалася додому, однак її поки що не відпускали. Хлопчики дуже серйозно пообіцяли матері більше так необдумано не вчиняти.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page