Син в свої 44 роки одружився вдруге з молодицею. Ні, він не покинув колишню сім’ю, вони просто вирішили з колишньою дружиною розлучитися, бо почуття, мабуть, згасли. Донька їхня вступила до інституту, вони її виростили, і зрозуміли, що один одному стали не цікаві. Тому син знайшов собі молоду, 26-річну дівчину. Ну та нехай, аби щасливий був.
У мене немає рожевих окулярів, я розумію, що їх одруження не зовсім на рівних: син, звичайно, любить її, виконають будь-які примхи, а невістку більше цікавить фінансовий бік. Звичайно, вона ж «вийшла заміж» за квартиру і машину чоловіка-бізнесмена. Тому поквапилася швиденько сповістити про те, що носить спадкоємця, навіть не насолодившись вільним подружнім життям. Так буде надійніше мітити на спадщину.
Сходила Віка на огляд – буде хлопчик. Син шалено щасливий, а дід (мій чоловік) тим більше! У нього на старості років ідея фікс: побачити онука і няньчиться з ним. Ну а якби назвали в честь нього, то це було б вершиною його мрії! Ім’я у нього складне, але незвичайне і дуже красиве – Русаль.
Ось, і дізнавшись про таку щасливу подію, що скоро у нас буде внук, ми вирішили відвідати молодих, а заодно і про майбутнє ім’я поговорити. Розуміючи, що все вирішує тепер невістка, звернулися до неї безпосередньо. Мовляв – як назвати хочеш, і чи цікавлять її споконвічно українські імена? Мнеться, ще не знає, не думала. Ну і тут я кажу – а чи не хочеш ти назвати малюка на честь його діда?
Вона спочатку зам’ялася – не зрозуміла. Треба сказати, що свого батька вона не знала, мати виховувала її одна, батько втік, дізнавшись, що матір при надії, і тому в свідоцтві про народження вона дала їй по батькові Олександрівна, щоб просто було хоч якесь батькові. Тобто вона спочатку подумала, що ми натякаємо на Сашу, але це ж не в честь діда!
Коли зрозуміла, що ми маємо на увазі ім’я свекра, то відразу замахала руками почала обурюватися: «Та що це за ім’я, язик можна зламати! Русаль-Русаль, а з по батькові Романович взагалі звучить як скоромовка, спробуйте вимовити!». Я спокійно сказала: «Русаль Романович, і що тут такого складного?». Невістка: «Та я навіть чути не хочу, хлопчика будуть всюди дражнити, ім’я не підходить, ви ще запропонуєте його Ярополком або Богомиром назвати!».
Син якось голову опустив, вирішив не втручатися в розмову, а мій чоловік одразу змінився в обличчі, ось-ось заплаче, йому так прикро стало! Він так мріяв, і що ж поганого у цьому імені? Іншого онука йому не дочекатися – вже 70 років з хвостиком, але вона відмовиться від такого імені. Але найгірше – це неповага до нас, людей похилого віку, особливо некрасиво звучала інтонація, з якою невістка нам це все висловлювала.
Пішли майже, як після суперечки. Я потім синові дзвонила і просила поговорити з невісткою – ну скільки нам там з чоловіком залишилося, ну ощасливте нас під старість років! Він мнеться, каже, що нічого не обіцяє, і що не хоче зараз дружину діймати. Чоловікові нічого не кажу, він сподівається, що все-таки його мрія здійсниться. Ну невже я не права?
Фото ілюстративне.
