Дмитро так закохався в Олену, що й дня не міг прожити без неї. Він, як власник охоронної фірми, оформляв договір про надання послуг кав’ярні, власницею якої вона була. Тоді й поклав на неї око.
Його не зупиняло те, що жінка заміжня, і в неї є маленька донька. Їхній роман призвів до розлучення Олени з Костянтином і одруженням з Дмитром, який усиновив дівчинку та зобов’язався забезпечувати її до повноліття, про що була укладена офіційна угода.
Донедавна їхню сім’ю можна було вважати щасливою. Аж тут чоловік подав позов до суду про розлучення.
Що трапилося? Відносини з дівчинкою в нього складалися добре, отже, претензій до нього, як до батька, у дружини бути не могло. Мотивом до розірвання шлюбу він називав настільки важкий характер жінки, що проживати далі було нестерпно: постійні ревнощі й дорікання, що він не хоче другої дитини.
До того ж у Дмитра зав’язалися стосунки з дівчиною, яка працювала в їхній фірмі.
Дмитро, як справжній чоловік, залишив дружині квартиру, але відмовлявся платити аліменти на всиновлену ним дитину, так як у неї є рідний батько, який останнім часом почав учащати до колишньої та водити їхню доньку до школи.
Інтереси Дмитра в суді захищала успішна адвокатеса Ірина Володимирівна. Вона зуміла переконати свого клієнта, як позивача, відмовитися від тої частини позовних умов, де йдеться про відміну аліментів, так як інтереси дівчинки повинні бути фінансово захищені, адже рідний батько не поновив батьківство, а Дмитро раніше зобов’язувався забезпечувати її до повноліття.
Два роки чоловік не спілкувався з дівчинкою, яка раніше кликала його татом, щоправда, аліменти сплачував регулярно, а вони, згідно його доходів, становили значну суму. Та коли він став проживати із співмешканкою, згодом виявилося, що вона чекає від нього двійню, виношування протікає важко, до того ж захворів його батько, і лікування потребує значних коштів.
Так як матеріальна стабільність Дмитра дуже похитнулась, він удруге звернувся з позовною заявою до суду про скасування батьківства, тобто усиновлення, і відповідно відмови платити аліменти, мотивуючи це вагітністю цивільної дружини, лікуванням батька та проживанням Костянтина з колишньою.
Інтереси Дмитра представляла його знайома адвокатеса Ірина Володимирівна. Їй вже здавалося, що серед її клієнтів більшість наївних чоловіків, яких використовують хитрі жінки, але вона ставила бар’єр щодо своїх симпатій, щоб, як то кажуть, дотриматись і букви, і духу закону.
Дмитрові порадила знайти свідків того, що колишній його першої дружини і батько їхньої доньки остаточно повернувся в сім’ю, проживає з ними та має намір поновити шлюб, щоб самому забезпечувати свою дитину.
Свідком від Олени був її колишній чоловік Костянтин. У ході судового засідання з’ясувалося, що Дмитро, втрутившись у їхню з Оленою колись щасливу сім’ю, зруйнував її, забрав жінку, а потім разом зі своїми спільниками чинив тиcк на нього, вимaгаючи відмовитися від дитини.
Слабохарактерний Костянтин через образу і страх перед впливовим суперником так і вчинив. Навідуватися до донечки він став після того, як Дмитро повернувся в будинок своїх батьків, але одружуватися з Оленою він категорично не хоче, зраду їй не прощає, забезпечувати фінансово дочку не буде, бо він тепер їй ніхто, тож хай Дмитро й надалі сплачує обіцяне.
Свідчити про взаємини школярки та її рідного тата погодилася її вчителька. Вона розповіла, що Костянтин щоранку приводить дівчинку до школи та забирає після уроків, цікавиться її навчанням, приходить на батьківські збори та свята, допомагає з домашніми завданнями.
Незаявленим свідком виявилася мама відповідачки, яку суд ухвалив все ж вислухати, але здобуті нею докази, що Дмитро не може мати дітей, до уваги не взяв. Свідчила і цивільна дружина Дмитра, запевняючи, що носить дитя від нього і після появи двійнят вони мають намір укласти шлюб.
Щоб не постраждали інтереси доньки Олени, Ірина Володимирівна радила підзахисному просто зменшити суму, але все ж продовжувати виплачувати аліменти.
Адвокат Олени радив погодитися на нову умову позивача, але відповідачка відкинула мирову угоду і підтримала позовну заяву про скасування батьківства і відповідно зобов’язання забезпечувати неповнолітню дитину, мотивуючи тим, що ні в усиновлювача, ні в рідного справжньої батьківської любові нема.
Суд вирішив задовільнити позовну заяву Дмитра. Ірина Володимирівна була прикро вражена тією обставиною, що десятирічна дівчинка буде тільки на забезпеченні матері через її кількарічну помилку, а два татусі зрадили її, перекладаючи відповідальність один на одного.
Фото Олександри К.
