Я вийшла з кабінету жіночої консультації приголомшена. В свої сорок шість років я щорічно відвідую такого лікаря, звикла до плоских жартиків, тотальної байдужості, нечутливості до іншої людини. Майже всі вони – жінки, то чому таке шкідницьке ставлення? Якщо у когось є приємні спогади про такі відвідини – здивуйте мене коментарем.
Так от, лікарка подивилася і сказала, що я при надії:
– В вашому віці вже пора голову мати на плечах, – прокоментувала мій стан вона.
Сухо спитала чи є діти, записала в книжку і виставила за двері:
– Наступна!, – гаркнула мені в спину.
Додому я прийшла вся в сльозах – і звістка вражаюча, і оголошення цієї звістки – не менш. Чоловік довго випитував, що сталося і я сказала, що у нас буде дитина.
– Ти жартуєш?, – спитав він.
– Не бачиш?, – відповіла я.
Звичайно, що ми не в тому віці аби бавитися в молодят, а як згадаю, як ми сина ростили, то аж впріваю, бо не пам’ятаю чи й спала. А тут отаке в мої роки. І ще крізь таких «спеціалістів» в житті і побуті треба пройти!
Син вже скоро сам створить свою родину, а ми отаке зробили.
– Не біда, прогодуємо якось, – засміявся чоловік.
Я розумію, що йому не важко, але ж я вже не молода і як мені це все витримати? Я не боюся осуду чи кривих поглядів – життя навчило, що треба гнути лише свою лінію. Але часто отакі люди, як недавня лікарка просто перекреслюють твою самооцінку до основи.
Не думаю, що привітніший персонал буде в пологовому.
Як згадаю:
– Не клич маму! Вуха всі заклало. Тоді матір не кликала?
Аж здригнулася вся від спогадів.
Вирішила розказати матері.
– Мамо, не так мене лякає кривий погляд, як те – чи витримаю я це все і фізично, і психологічно?, – кажу їй.
Мама довго не знала, що мені порадити, тому лиш поспівчувала та сказала, що маємо самі вирішити.
Прийшлося сказати синові, а він сміється:
– Я якраз хотів сказати, що теж стану татом. А ви мені такий сюрприз приготували!, – каже він.
Ну ми в сльози радості та давай розпитувати. Виявилося, що його дівчина недавно йому про це сказала і він не знав, як ми відреагуємо, адже він на третьому курсі університету.
– Думав, ви мене потягнете фінансово, а ви отаке мені зробили, – і жартує син, і слова правди в тому є.
Звичайно, що ми запросили йог з дівчиною, щоб все обговорити. Ніна покликала і своїх батьків, тому вийшли повноцінні заручини.
Я так зрозуміла, що син розповів Ніні, а та батькам, бо дивилися вони на мене дуже пильно. Я ті погляди розумію, але ж я ще нічого не вирішила.
Вже домовилися за те, що зробимо невеличку вечірку для родини і друзів, витрати вирішили розділити порівну, а всі деталі вирішувати вже в ході справи.
Отак і розійшлися, а далі ми почали часто зідзвонюватися з Ніниною матір’ю, бо ж треба узгодити і кількість гостей, і меню, і запрошення, і музики!
І ось одного разу вона мені каже:
– Наталю, вам не складно отак бігати, бо я знаю про ваш стан.
– Та ні, все зі мною добре, я чудово почуваюся, – заперечила їй я.
– Сподіваюся, ви ні чого не зробили кардинального, – каже мені вона, – Вибачте, що отак не в свої справи, але діти в такому віці – це благословення для одинокого серця. Повірте, я знаю, що кажу. От поїде геть ваш Марко і що ви буде з чоловіком робити? Тільки віддалятися та сидіти в телефонах чи бігати по подружках.
Ще чого доброго задумаєте розійтися, бо ж уже нічого не тримає! Тому, добре все обміркуйте.
Звичайно, що я не потребую якихось порад, але я на цю ситуацію точно з такого боку не дивилася і так не розглядала.
Фото Ярослава Романюка.
