Син Марії Федорівни одружився близько 10 років тому. Батьки невістку прийняли добре, та й до весілля підготувалися. Вони купили молодятам квартиру, зробили там невеликий ремонт та замовили техніку.
– Не супер модно, але на перший час цього було достатньо.
Ми робили все для того, щоб син жив із комфортом. Ми ніколи його не обмежували, все найкраще намагалися їм дати. Навчили його і на ноги поставили. Ми люди небагаті, проте одразу вирішили облаштувати якийсь старт для нашої дитини, – розповідає Марія Федорівна.
За такий подарунок багато хто б дякував, але невістка була чимось незадоволена. Соня висловлювала своє невдоволення, незважаючи на те, що її батьки ніяк не брали участі в облаштуванні та купівлі квартири.
— Свати люди не бідні, але вирішили не напружуватися. У них і дача, і машина, і квартира, і керівні посади. На весілля вони не витрачалися, а Соня до нас прийшла лише з речами та косметикою, — бідкається Марія Федорівна.
— Донька обрала собі чоловіка, хай тепер і розбирається. Вадим має її забезпечувати, а не я, — каже теща.
Батьки Соні звикли у всьому шукати вигоду, вони нічого не роблять за просто так. Наприклад, батько невістки завжди бере гроші на бензин, якщо везе когось на вокзал чи дачу. Просте “дякую” у нього не минає.
— Мені дешевше брати таксі, ніж зі сватом їхати. А свах своїй сестрі речі не віддає ношені, а продає зі знижкою. Як таке можливо? Соня ж дарувати чоловіку дітей не збирається, бо, бачите, мій син мало заробляє. Він змінив роботу, тепер без вихідних працює, — обурюється жінка.
Потім Соня вирішила, що не потрібен малюк доти, доки вони не злітають за кордоном. Чоловік звозив до Таїланду – тепер шуба потрібна. До речі, вона звичайна вчителька, оклад у неї смішний.
— Я вийшла заміж, щоб жити краще, а не гірше. Про яку дитину може йтися, якщо ми багато чого не можемо собі дозволити? — каже Соня до чоловіка.
— Вадим планував продати подаровану квартиру та купити більшу, але ми виступили проти. Ця квартира хоч йому дістанеться у разі розлучення, а іпотечну доведеться ділити. Син мій натяк зрозумів одразу. Я особисто не вірю, що їхня сім’я довго протримається, — каже свекруха.
Соня влаштувала справжній концерт, але ми всі і він теж, були проти продажу. Довелося її в оренду здавати, а двокімнатну брати в іпотеку та в’їжджати туди.
– Тепер вона не хоче малюка, бо іпотека. А якщо вони погасять її через десять років, вона в сорок подарує сину первістка? — не може нічого зрозуміти Марія Федорівна.
— Діти – це велика відповідальність, – говорить Соня чоловіку, – Тут одразу потрібно думати головою і тверезо свої сили оцінювати. У нас іпотека. Ти звідки гроші візьмеш, аби дати належну освіту сину чи донці? Одягати я дитину де, в секонді буду? Черевички за триста гривень з пластику і замінників я на дитячу ніжку не одягну принципово. І повзунки шити сама не стану. Ти ціни бачив? так, я теж мамою стати бажаю, але не на часі це все.
І знаєте, вислухавши Соню я вже й не можу сказати, хто тут правий, а хто ні. Приказка «З’явиться дитина, з’явиться й на неї все», звичайно хороша. Але і позицію Соні я поважаю.
Так хто тут правий?
Головна картинка – pexels.
