«Доцю, пробач, що я тобі кажу, але мами більше немає». Я вже це на той час розуміла, бо я її не відчувала – донька чекає з війни брата, чоловіка і батька, мами вже немає

Ірині Шматко 26 років і у неї троє діток та троє рідних людей. Які захищають Україну, тепер троє. Мами не стало 15 квітня.

«Усім важко без мами. Дуже багато є моментів, у яких я хотіла б їй подзвонити та почути просто голос», – каже жінка і пригадує, що в той день вони ще розмовляли, вона – в безпеці. Дивлячись на зорі, а вона в бомбосховищі який день без сонячного світла.

«Я стояла тоді, дивилась на зорі і казала: «Мам, скоро це завершиться, і ми будемо з тобою разом стояти, і дивитись на зорі, розмовляти про щось». Вона сказала: «Добре, але зараз тривога, ховайся», – пригадує Ірина.

О 9 вечора їх почали крити надважкими бомбами, саме їхнє бомбосховище. Так, ніби, ворог знав, де ховаються поранені, де ховаються дуже багато людей. Мами Ірини того вечора і не стало.

Вітчим подзвонив дочці і сказав, що її мами, Наталії Стребкової, вже немає.

«Мені батько 20 квітня сказав: «Доцю, пробач, що я тобі кажу, але мами більше немає». Я вже це на той час розуміла, бо я її не відчувала», – каже вона.

Вітчима Ірини Олексія Стребкова обміняли 21 вересня і вдалося перед цим вернути матір, її кремували. Дівчина чекає, коли вона разом з татом гідно поховає маму.

«Мені він став батьком, бо він мені дав того, що в мене не було. Те, чого мені не вистачало. Відчуття захищеності, відчуття того, що є той, хто мене обійме, і я забуду про всі проблеми навколо. Він – тато. (шепче і плаче). Будемо очікувати, поки повернеться батько. Щоб можна було з нею попрощатися рідним і близьким. І поховати так, як вона цього хотіла. Вона хотіла, щоб її розвіяли над Полтавою або там, де захоче батько», – каже Ірина.

Вона чекала додому всіх – чоловіка, брата, тата і маму.

«Я дуже хотіла, щоб всі повернулися, але повернуться чоловіки».

За матеріалами Суспільного.

10/03/2022

You cannot copy content of this page