Цю не вигадану історію я почула від своєї бабусі. Постаралася передати її дослівно. Імена змінено.
На околиці села стояла хата бабки Василини. Відлюдькувата то була стара, в селі її рідко бачили, а якщо і бачили, то завжди закутану в чорну хустку так, що тільки очі виднілися. Очі у Василини були теж чорні, і, за чутками сільських кумась, вона одним поглядом могла людині недобре щось зробити.
Що правда, а що ні – зараз вже не розбереш: давно справа була, але й досі у тому селі згадують її перехрестившись.
Катерина, закохалася в місцевого хлопця Василя. Красунчик, кажуть, був, яких пошукати: волосся русяве, очі зелені, з хитринкою, губи в усмішці добрій завжди.
Такого кожна полюбить і Катерина – не виняток. Тільки от не звертав він на неї уваги, а бігав за Оленкою – першою красунею села. Де Катерині до її краси? Ось і вирішила до Василини піти за приворотом. Одній йти лячно було, то покликала з собою мою бабусю.
Постукали дівчата у вікно несміливо, відчинила їм бабка Василина, як зазвичай, вся в чорному. В хаті одна кімнатка тісна, тільки і поміщається, що стілець, стіл та тапчан. На тапчані кішка згорнулася калачиком, чорна, як сама ніч. Агнія подивилася недобре спочатку на Катерину, потім – на мою бабусю:
– Ти чого це приперлася? Не потрібна я тобі, а зайвих тут не треба! Йди звідси, – махнула рукою у бік дверей.
Щось бабка з Катериною у домі робили, довго їх не було. Аж ось виходить Катя а за нею Василина, простягає їй пляшечку:
– Ось тримай. Кожне молодик будеш капати це в їжу чоловікові.
– Так він мені чоловіком стане? – зраділа Катя.
– Не сумнівайся. І дитина у вас буде, дочка, тільки…
– Що?
– Комусь за оце, що ти робиш розплатитися доведеться!
– Дак ось же вони, гроші, я принесла, – здивовано пробурмотіла Катя.
– Ох і недалека ти, я ж іншу розплату маю на увазі. Хоча, ти зараз все одно не зрозумієш. Ідіть.
Пішли дівчата від бабки здивовані, а через короткий час і зовсім забули про це: новина радісна по селу гуляти пішла – Василь в Катин будинок сватів заслав.
У серпні весілля відгуляли, галасливе, та веселе, а до травня Катя дочку на світ привела. З ім’ям заморочуватися не стали, назвали просто – Майкою.
Майка здорова росла, в господарстві помічниця. І мати, і батько її любили дуже. А в дванадцять років пішла вона з подругами на ставок місцевий купатись, та так і не повернулась ніколи.
Року не минуло після того, а Василь пішов від Каті.
— Чого я з тобою жив? Сам не розумію. Немає у мене до тебе почуттів. – навіть не вибачався. Просто пішов і навіть речей не забрав.
Катя так до сивого волосся одна і прожила. Відлюдницею стала. Долю свою гірку оплакувала. Але не себе – Василину винуватою робила. Мовляв бабка не так зробила, як вона просила.
А бабуся моя відтоді до ворожок ні ногою і нам наказувала:
— Бачила я доню, що вони можуть і бачила чим усе скінчилось. За все платити потрібно. Просто ціну не кажуть, а вона зависока, ой зависока!
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.
