Ми з моєю нареченою Наталею любили одне одного з дитинства. Нині нам по 20 років. Потоваришували ми ще в четвертому класі, а в шостому вже почали зустрічатися.
Досить рано у нас народився син. Я знаю, це не те, чого хотіли б наші батьки, але так вийшло. Хіба дитина в цьому винна? Тепер усі його люблять і він для нас скарб.
Нині нашому синові Данилу 3 роки. Ми живемо з ним окремо від батьків, і кілька місяців тому я зробив пропозицію Наталі.
На весіллі буде близько 100 гостей, багато з них моя рідня з усіх куточків країни. Ми не надто тісно спілкуємось, але на великі сімейні заходи всі збираються разом.
Відколи ми заговорили про весілля, моя мама весь час говорила, що Данила треба залишити з нянею.
— Ми не повинні думати про дитину під час свята, — стверджувала вона. — Це суцільний клопіт. До того ж, він ще маленький, і йому там буде нудно.
Але я та моя наречена хочемо, щоб син розділив з нами цей особливий момент. Тітка Люда, мамина сестра, сказала, що доглядатиме Данилка під час весілля, так що нам не доведеться турбуватися за дитину і ми всією сім’єю зможемо бути присутніми на урочистості.
Але у мами якийсь бзик. Вона наполягала і бурчала, що Данилу не можна перебувати на весіллі.
Незабаром я дізнався про причину, через яку вона не хоче, щоб син з’являвся на весіллі.
Виявляється, мої батьки ніколи не говорили далеким родичам, що у нас із Наталею народилася дитина. І тепер матері соромно, що всі дізнаються про цей факт на весіллі.
Вона каже, що їй дуже незручно і їй не хочеться, щоби за спиною всі обговорювали сина, якого ми народили в дуже молодому віці.
— Вони судитимуть нас, ти їх погано знаєш! Позашлюбна дитина це тобі не абищо. Я як уявлю, що Інна потім усім розповість, вони нашу сім’ю на сміх візьмуть. Навіщо це зараз розкривати?
Очевидно, мама не хоче, щоб рідня тепер дізналася про те, як від них роками приховували цю інформацію. Тепер це вже точно ганьба, від якої не втечеш. Адже мої батьки періодично спілкуються із деякими родичами.
Ми злилися один на одного. Мама все наполягала на тому, щоб ми залишили Данила комусь.
А що стосується мене, я не міг повірити, що вона приховуватиме від усіх те, що має внука. До того мені неприємно, що у цій ситуації її більше турбує свій імідж, ніж наш.
Я так і сказав їй і батькові (оскільки він був з мамою в одному човні) вони більше не допускаються на моє весілля. Наталя на моїй стороні. Вона теж злиться через їхній вчинок.
Тепер мені й самому ніяково, тому що складається враження, ніби ми і справді народили незаконну дитину, яку не можна показувати людям. Ми ще кілька разів говорили про це з батьками, але рішення я навряд чи зміню, оскільки вони продовжують грати ту саму музику — про те, що хлопчика не можна пускати на весілля.
Дехто з близької рідні нас підтримав, але поки що анонімно. Моя мама каже, що їй дуже гірко, і я більше їй не син. Я не очікував, що зіткнуся з такою ситуацією, чи правильно я роблю?
